Смех

Поезія жити не може на смітнику, а без неї жити - злочин.

Небо було синіше од моря, море було синіше од неба. Мені здавалося, що вони заздрять одне одному.

...все те дике каміння, що розсілось по схилах амфітеатром, як в древнім театрі, задивившись на сцену моря, де місяць творить свою одвічну містерію.

Чорт! Він має право. Право на повне життя... право двадцяти літ... Право одного життя, що не повториться більше... Хто заборонить? Хто може? Хто може згасить його "я", стерти всі кольори, знищити запах... хоч би то було потрібне для тисячі других?

Він лаяв сучасне земство, в якому служив, глузував злісно з тих лібералів, що так швидко змінили овечу шкуру на вовчу

Паслися вівці - цілі отари білих ягнят, і їх пастух - золоте сонце

Зате по ночах його мордувало. У сні здавалось, що він щось мусить, щось конче мусить зробити — й не може. Не має сили. Збирає всю міць, напружує волю, змивається потом — й не може. А мусить... Боліло.

Кирило не чув докорів. Красу природи і її спокій пив хтиво, як спраглий воду, без думки і без сумніву. Як щось належне. Загублене щось і знайдене знову. Здалеку часом, як з-під землі, долітала до нього луна знайомих сигналів, але така бліда, безсила, що зараз вмирала. І він не хотів її слухать.

І все було таке здорове, ціле, безжурне, і все співало хвалу безлюддю...