Особисто Я Особисто Тобі

Ніколи не зможеш повернути людину, якщо вона сама цього не захоче. Не треба гнатись! Ні за ким. За жодних обставин. Навчіться любити себе! Кожен має свою ціну, але не кожен вміє себе цінувати. Ми вміємо лише оцінювати одяг, зачіску, аксесуари. Вміємо мірятись, але статками, а не знаннями. Хоча насправді нічого не варті із дешевими думками. Тому не треба. Якщо людина живе без потреби у тобі, отже, і ти без неї зможеш.

- Насправді кохання на відстані не таке жахливе, якщо до нього ставитись по іншому: серйозно до кохання і простіше до всього другорядного.

Люди. З ними усе як із піснями: спочатку слухаєш без упину, а потім перемикаєш з перших акордів.

Думки - головний подразник усіх хвороб. Тому їх потрібно періодично провітрювати.

Люди так звикли: жити нереальним та закохуватись у невідоме.

.. життя - не тест, аби його оцінювати. Ми повинні навчитись робити те, що відчуваємо, і тоді воно в будь-якому випадку буде "правильним".

Дуже важко оцінити слова людини, коли вона керується емоціями у своїх судженнях.

Людину можна впізнати лише у нетиповому їй середовищі. Коли позбавлена затишку, де вирують стандартні думки і ніщо не відволікає. Коли вона не захищена звичною обстановкою, піддається емоціям і відкриває свою книгу. Спровокуй її щастя - дізнаєшся про плани. Виклич злість - познайомишся із істинним ставленням. Прояви турботу - і людина відкриє усі карти.

Жінок можна вразити багатьма речами: вродою, талантами, кмітливістю, розумом, почуттям гумору. Вони люблять турботу, красиві слова, часом закохуються, бо дурні, часом не помиляються у виборі коханого. А все, що їм потрібно - це відчути твою внутрішню силу, яка даруватиме безпеку, захищеність, впевненість у наступному кроці.

Ми так звикли: робити все можливе, аби підходити під ідеальні характеристики, сформовані грішними людьми. Кожен з нас панічно залежить від суспільного схвалення, ілюзії перебування "в курсі", хоча частіше перебуваємо в закинутому записнику, а не в телефонній книзі.

Кохання - пандемія, яка залишає довготривалий вірус, викликає рецидиви, та ніколи не пропадає безслідно. Кохання як певна чиста матерія не існує загалом. Це просто комбінація найрізноманітніших почуттів, що викликають незрозумілу суміш, яку ми звикли називати коханням.

Є такі люди, для яких самотність - ніби ковток свіжого повітря, а стосунки - емоційна клітка. Складно. Хоча гірше тим, хто поряд.

- Кохаєш? - запитала

• Ні.
• Хочеш зробити боляче?
• Ні! Хочу показати, як було мені.
• Забудь! - попросила Саша.
• Неможу, - заперечив. - Асоціюється із болем.
• Вдай, що нічого небуло.
• Надто сильний відбиток.
• Пробач.
• Кохаю.

... людина за будь-яких обставин сама створює собі перспективи.

Люди, як кораблі, мандрують серед безлічі заплутаних проток мегаполісів, намаючись зловити зручну хвилю та попутний вітер, щоб знайти свій берег.

Жінок не цікавлять різні чоловічі риси, вони лише імпонують або не подобаються. Все, що їм насправді потрібно, - це змога бути собою, справжньою і безпосередньою.

У кожної матерії є свій термін придатності. Час руйнує все, а нас вбиває розуміння його плинності, страх приймати рішення, очікування якихось невідомих подій, які б мали підказати правильне.

Людям варто зрозуміти - є тільки "сьогодні", а стосунки не планують, нічого наперед не обіцяють та ні в чому не присягаються. Стосунки самі в"яжуться, ніколи не старайтесь їх зв"язати.

Можна бути оточеним цілим натовпом, але почуватись одиноким. Самотність - це відсутність рідної людини поруч.