Федор Достоевский. Собрание сочинений. Преступление и наказание. Части 5-6 (подарочное издание)

Преступление и наказание- это глубокий, философский роман, тонкая психологическая драма, рассказывающая нам о героях, которые грешат и ищут прощения, жертвуют собой и отрекаются от себя ради близких. Главный герой романа Родион Романович Раскольников решается на убийство, чтобы доказать себе и миру, что он не «тварь дрожащая», а «право имеет». Достоевский показывает нам процесс превращения добропорядочного, умного и доброго юноши в убийцу, а также то, как совершивший преступление Раскольников может искупить свою вину. 

Как говорил сам Достоевский : «это психологический отчет одного преступления». 

В романе хорошо описывается мрачный и душный Петербург Достоевского. Это город противоречий и грехов. Каждый герой видит в этом городе своё: бедность, прогрессивность, культуру. При описании города, ещё больше чувствуется нагнетающая атмосфера произведения. 

Достоевский великолепно прописывает характеристики героев, их мысли и переживания. 

Главным вопросом произведения является теория Раскольникова о том, что люди делятся на низших(обыкновенных) и необыкновенных: «имеющих дар или талант сказать в среде своей новое слово». Но его учения и бунт потерпят крах. Нарисованная теория не выдержит испытаний реальностью. Мы поймём, что жизнь невозможно рассчитать теорией. И сильные мира сего- самые ничтожные. 

В произведении можно видеть очень много скрытых деталей. Сны, числа, главы. Например, в 4 главе, 4 часте, на 4 день после убийства Сонечка читает Раскольникову Новый Завет (как говорилось критиком, это имеет параллель с воскрешением Лазаря на 4 день). Также отмечалось, что образ Сони- прототип святой блудницы-Марии Магдалины. 

Но все же «Преступление и наказание»- одно из самых значительных произведений в истории мировой литературы. Лишь в самом конце мы видим воскрешение души Раскольникова. Но тут уж начинается новая история, история постепенного обновления человека, история постепенного перерождения его, постепенного перехода из одного мира в другой, знакомства с новою, доселе совершенно неведомую действительностью. Это могло бы составить тему нового рассказа,- но теперешний рассказ наш окончен. 

9/10

Ну да. Старуха Проценщица-возраст 42 года. А Вам при слове,старуха,какой возраст представлялся в школе? Преступление и искупление. Рассказ о дикий мучениях совести, Даже если ты принимаешь другую философию и делишь людей на два тип: «твари дрожащие» и «правоимеющие». Причём себя относишь ко вторым. Соня исцелила своей любовь и верностью такую тёмную душОнку, как у Родиона. Вообще знаю я несколько парней с именем Родион, они всегда такие своеобразные. Интересно, Достоевский специально выбирал это имя или случайно попало в его светлею голову.

Интересно иногда читать непрочитанные ранее произведения любимых авторов. Хотя и сложно в таком случае удержаться от сравнения с уже прочитанным, но личность писателя как бы раскрывается перед читателем с несколько иной стороны. И если даже само произведение оказывается не слишком интересным - это все равно интересный читательский опыт.
Все вышесказанное в полной мере соотносится с моим впечатлениями от прочтения "Преступления и наказания". Автор - настоящий мастер слова - постарался сделать книгу максимально интересной. И можно лишь пожалеть, что задумка с раскрытием истинной мотивации главного героя лишь ближе к финалу книги играет против этого старания. Хотя этот прием должен был бы добавлять интриги, но... Не всякий читатель дотерпит до этого момента.
Но в целом впечатления от книги скорее положительные. Она заставляет все время задумываться и переосмысливать саму себя. Отдельно стоит упомянуть язык книги - автор владеет и использует его в таком совершенстве, что это вызывает искренний восторг. Но я не рискну порекомендовать конкретно эту книгу абсолютно всем читателям. Лучше уж начинать знакомство с автором с "Записок из мертвого дома".

Возможно, дело в возрасте (однако же книга является частью школьной программы), но мне она шла туго. Приятно было читать и узнавать знакомые локации Петербурга, но это единственное стопроцентно приятное, что я из книги вынесла. Увы, персонажей, к которым можно было бы проникнуться симпатией, легко сосчитать по пальцем одной руки, и ни нелюдимый Раскольников, ни бесхребетная Соня в их список не входят. Как образы они интересны, но как персонажи - к сожалению, мы не сошлись. Однако, если оценивать роман с философской точки зрения - оценка будет куда выше. Интересные мысли и спорные вопросы, страшная в своей правдивости и вечности теория, станут хорошей темой для обсуждений и споров, но жаль, что эти споры окажутся для меня интереснее самой книги.

Ця книжка стала моїм особистим викликом. Бо колись у школі я її не подужала, і не розуміла, і не хотіла її читати, бо мені була неприйнятна сама думка, що мене хтось змушує читати книжку про таке нікчемне убивство. Пройшли роки, захотілося повернутися і спробувати зрозуміти, що в цій книжці такого неймовірного, чому нею захоплюються так багато людей, чому вона стала класикою. Але вирішила, що читати не буду, всі ці "хорошо-с" дуже дратують око, буду слухати. Слухала в начитці Бориса Улітіна. Начитано гарно, але загальний час звучання складає 29 годин, через що я її слухала майже два місяці.

Ця книжка мені сподобалася більше, ніж "Ідіот". Сюжет динамічніший, герої опукліші. Слухаєш і прямо відчуваєш божевілля Раскольнікова, як він спочатку готувався до вбивства, потім разом з ним переживаєш його марення, як він зважується зізнатися, як він боїться Порфирія, який як павук плете навколо нього своє павутиння.

От вже не знаю, чи це у Достоєвського якась фішка, чи це такий загальний тренд був, але описує він не щось хороше, не достойних людей, не сильних духом, а ницих, забитих, затурканих, бідних. Хоча, думаю, це могло бути зроблене з умислом, щоб наче під мікроскопом препарувати всіх цих персонажів, дослідити їхню душу до самого денця, щоб нічого не сховалося від ока читача.

Чи є в романі світлі персонажі? Ті, у яких все добре, які хороші, чесні, сильні, щасливі? Не можу згадати нікого. Хіба може Разуміхін, і ще Дуня. Та й Петербург показаний темним, похмурим, збіговиськом п'яниць, всякої швалі, бідноти, збоченців, дрібних людців.

Взяти п'яницю Мармеладова. Він п'є, він пропиває все на світі, останні копійки, залишаючи сім'ю без засобів для існування. Його дочка іде на панель, щоб прогодувати сім'ю, але він і це пропиває. До речі, про Соню так було обтічно сказано, що іноді здається, що нічого і не було. Де вона клієнтів приймала? Невже у тій зйомній кімнаті у Капернаумова? А як до цього ставилися хазяї? Наскільки часто цим займалася? Можливо, на час написання роману це було настільки ахово, і всі все розуміли, і все замовчувалося, але з сучасної точки зору читаєш і думаєш: тю, чого ці сусіди і світ на бідну дівчину напустилися, знайшли за що дзьобати.

Взяти Раскольнікова. Чого йому не вистачало? Живе в столиці, вчиться в університеті, працює репетитором, мати гроші присилає. Вивчиться - стане юристом. Чого ще бажати? Туси собі, гуляй з дівчатами, проживай молодість. Але ні, душа неспокійна. Навчання покинув, роботу покинув, за квартиру винен, все над чимсь голову сушить, думає, для чого Наполеон здійснював війни, і чи може він так само. Він наче як не людина, все людське йому чуже. Його не цікавить ні любов, ні життя навколо, ні смачні страви, ні сім'я, мати, сестра, ні друзі, які попри все готові підставити плече. Він - ідея, уособлення думки: наважусь убити чи ні, а як убив - наважуся чи ні понести покарання.

Взяти Лужина. Франт, сноб, намагається вивищитися за рахунок інших, за рахунок Дуні. А ця ідея з підкинутими Соні 100 рублями?

Образи цікаві, яскраві, повні, це Достоєвському вдалося чудово. Але не дуже віриш, що люди отак сиділи і виголошували такі довгі монологи, а інші в цей час не перебивали, а сиділи і вислуховували одне одного. Чи це тільки в наш час все таке миттєве? Ти де? - Скоро буду. - Ок.

І в підсумку виявляється, що роман зовсім не про вбивство старої. Це так, епізод.

Роман сподобався, але на Достоєвському поки поставлю крапку. Наступним, можливо, перечитаю Льва Толстого.