Ein plötzlicher Todesfall

Диван був елегантний, а отже, доволі незручний.

Ні чоловік, ані син не виявили не найменшої радості з того приводу, що між ними може існувати якась бодай найменша схожість.

Він передбачав, що справжність, якої він так прагнув, повинна мати в собі елемент насильства, принаймні не повинна його заперечувати.

Не треба в мене вірити, я занадто лиховісний, щоб повірити в самого себе… Мене жахає, що колись мене можуть проголосили благочестивим… Не хочу бути святим, краще вже блазнем… Хоч я, мабуть, і так блазень.

Жирко був переконаний, що непогано пізнав самого себе. Він так ретельно дослідив усі найтемніші закутки власної душі, як не досліджував і не вивчав останнім часом нікого іншого. Він годинами міг аналізувати власні імпульси, бажання і страхи, намагаючись відділити ті, що насправді належали йому, від тих, які нав'язані ззовні.

Жирко ділив усіх на "справжніх" та "несправжніх". Ці слова мали для нього величезне значення, що наче да зерном пронизували всіх, до кого він їх застосовував, і його самого теж.

Жирко вважав, що дев'яносто дев'ять відсотків людей помиляються, коли, соромлячись самих себе вводять усіх в оману, намагаючись вдавати когось іншого. Чесність лякали людей, шокувала їх. Жирко виявив, що інші люди соромляться самих себе і грають чужі ролі, жахаючись того, що правда про них просочиться назовні.

— І скільки вам дають метадону?
— Сто п'ятдесят міліграмів, — відповіла Террі.
Кей зовсім не здивувало, що Террі добре пам'ятала це, але забула вік своєї доньки.

— Кристал — це ваша дочка? Скільки їй років?
— Чотирнадцять, — заспано відповіла Террі, — з половиною.
Кей бачила з нотаток, що Кристал було шістнадцять років. Запала мовчанка.