Цитаты из книги 色彩を持たない多崎つくると、彼の巡礼の年

Так он и стал Цкуру Тадзаки. А до того был безымянным, хаотичным ничтожеством, куском розового мяса весом в три кило, прооравшим всю ночь напролет. Но уже на рассвете ему дали имя. После чего у него включился мозг, заработала память, и он наконец осознал себя. Имя стало отправной точкой для всей его дальнейшей жизни.

В большинстве случаев талантливые люди быстро истачивают свои судьбы и принимают смерть молодыми, расплачиваясь таким образом за свой талант. Это сделка, в которой продают жизнь. С богом или с дьяволом – уж не знаю…

именно ревность, насколько он понял из этого сна, - самая безысходная тюрьма на свеие тюрьма  тюрьма на свеие

...людські серця єднає не просто гармонія. Глибоко єднають їх радше рани. Серця пов'язані болем, пов'язані крихрістю. Тиша ховає гіркий крик, прощення настає за пролитою кров'ю, прийняття приходить до нас крізь біль втрати. Ось що лежить в основі справжньої гармонії.

Позбавлена свободи людина неодмінно починає когось ненавидіти.

Заздрість - це найрозпачливіша в'язниця у світі. Адже невільник замикає себе туди сам. Це не хтось інший щосили намагається його туди запроторити. Ні, в'язень заходить туди з власної волі, замикає зсередини замок і викидає ключ через ґрати. І про його невільництво не знаю жодна душа у світі.

• В какое время ночи? - услышал он в трубке.
• Ну, в четыре утра.
• Чёрт. Я даже не знала,что на свете бывает такое время... - сказала Сара.

...некоторые истины на свете можно почтить, лишь увидев, как меняется женский облик.

И всё-таки очень страшно было увидеть, как в то, что для тебя по-настоящему важно, обесцвечивается и исчезает. То, с чем ты вырос, пока время было живым...

// как при дзен-медитации: когда задаёшь телу нужные движенье в ритм, в голове начинают рождаться весьма любопытные мысли. Спускаешь их с поводка, точно гончих, — и пускай себе носятся в чистом поле.

Ибо есть мысли, которые вслух не высказывают, их следует держать при себе.

Когда боль становилась невыносимой, он отделялся от своего тела. И уже снаружи, с небольшого расстояния наблюдал, как Цкуру Тадзаки корчится в муках. Если собрать волю в кулак, такой фокус проделать несложно.
И сейчас еще нет-нет да и просыпается в нем эта способность – отделяться от своего тела. И относиться к своей боли так, словно ею мучается кто-то другой.

Стремление отыскать в себе хоть какую-то ценность - все равно, что поиск вещества, для которого не придумано шкалы измерения. Стрелка датчика елозит по экрану и никак не застынет на каком-то одном показателе.

"Тоді ми глибоко вірили і мали також себе, здатних глибоко у щось вірити. Це безслідно нікуди не зникає".

Ми ламкі, легко зранюємося, а зі зраненого тіла тече кров.

Логічно, що цілком можливо називати нещасливим суспільство, в якому людина боїться не доїхати на роботу з цілою парою взуття.

— Я тебе дуже люблю і прагну всім серцем, — повторив Цкуру. — То ти хотів мені це сказати, телефонуючи перед четвертою ранку, так? — Так. — Ти пив? — Ні краплі. — Он як, — сказала Сара. — Незважаючи на те, що ти технар, буваєш доволі пристрасним.

"Життя — складний музичний запис, — подумав Цкуру. — Сповнене шістнадцятих нот, тридцять других, багатьох дивних знаків та незрозумілих позначень. Не так легко його відчитати. Навіть правильно відчитавши і правильно перетворивши його на музику, не можеш мати певності, що люди правильно зрозуміють та оцінять закладений у ньому зміст. Не може мати певності, що це зробить людину щасливою. І чому життя таке складне?"