Кав’ярня на розі

Не розумію чому деякі читачі вирішили, що події цієї книжки відбуваються у Львові. Невже тому що місто пахне кавою і дощами. Як на мене багато містечок Львівщини пахнуть кавою і дощами. Для мене однозначно пахнуть кавою і Чернівці. В одному місці героїня перераховує декілька видавництв міста, їх лише декілька. А у Львові їх чимало, і вони більш масштабні, ніж просто видавництво релігіїних книжок. Тому для мене це просто невеличке місто Західної України, в якому часто йдуть дощі, в якому цікаві люди гуляють бруківкою під парасолями, в якому можна зайти до кав'ярні і вас пригостять дуже смачною кавою по турецькі, й нагодують юшкою, якщо ви будете голодні. Книжка читається швидко й легко, не переобтяжена діалектичними словами. Сюжет мені сподобався: в чому сенс нашого життя, чому потрібно йти за власною мрією, а не втілювати нездійсненні мрії батьків, і що було б якби ми поступили інакше. Як правильно сказав один з героїв, іноді краще щоб мрія так і залишалась мрією. Дуже б хотіла попортатися на полицях колекціонера. Думаю там можна було б знайти багато авторів, які нараз забуті, але яких би почитала з задоволенням. Часи йдуть, змінюється мода, реалії, ідеологія, світовідчуття. І те що колись було цікавим, відходить на другий план, а через деякий час може знову стати популярним, як захоплення античністю. Навіть ті книги які вважаються не цікавими, можливо несуть в собі якусь крупицю інформації про той час коли вони були написані, а можливо лише одне речення з них змінило чиїсь життя, стало відправною точкою в пошуку себе. Маю надію, що всі герої знайдуть своє щастя, що столяр з пралею таки найдуть потрібні слова, Нелька з вчителем подарують братика чи сестричку Юрчику. Невдаха поет отримає визнання. Роман та Арсен теж віднайдуть своє щастя, їм же близько 40 років. Мрії Лідки теж збудуться, і тато не буде довго на неї ображатися, за нездійснену його мрію. І перше Лідчине кохання не принесе її великих розчарувань. А в кав'ярні як завжди буде тепло й затишно, і будже пахнути кавою по турецьки.

Русский вариант

Дальше...

Не понимаю почему многие читатели решили, что действие этой книги происходит во Львове. Неужели только потому, что город пахнет кофе и дождями. Как на меня много городков Львовщины пахнут кофе и дождями. Для меня кофе пахнут также Черновцы. В одном месте книги героиня перечисляет издательства городка, их всего несколько. Во Львове их больше, и они более значимые и большие, чем просто издательство религиозных книг. Поэтому для меня это просто небольшой городок Западной Украины, в котором часто идут дожди, в котором интересные люди гуляют брусчаткою под зонтиками, в котором можно зайти в кафе и вас угостят очень вкусным кофе по турецки, и накормят юшкой, если вы голодны. Книжка читается легко и быстро, не обременена диалектическими словами. Сюжет мне понравился: в чем сенс нашей жизни, почему нужно идти за своей мечтой, а не воплощать не исполненные мечты родителей, и что было бы если бы мы поступили иначе. Как правильно сказал один из героев, иногда лучше чтобы мечта так и оставалась мечтой. Очень бы хотела порыться на полках коллекционера. Думаю там можно было бы найти многих авторов, которые сейчас забыты, но которых бы прочла с удовольствием. Времена идут, меняется мода, реалии, идеологии, мировосприятие. И то что когда было интересным, отходит на второй план, а через какое-то время снова может стать популярным, як увлечение античностью. Даже те книги которые считаются не интересными, могут нести в себе крупицу информации о том времени, в котором были написаны, а возможно только одно предложение из них изменило чью то жизнь, стало отправной точкой в поиске себя. Надеюсь, что все герои будут счастливы, столяр и прачка таки найдут нужные слова, Нелька с учителем подарят братика или сестричку Юрчику. Неудачник поэт получит заслуженное признание. Роман и Арсен тоже найдут свое счастье, им же только близко 40. Мечты Лидки тоже исполнятся, и папа не будет долго на нее обижаться за не исполненную свою мечту. И первая Лидкина любовь не принесет ей больших разочарований. А в кофейне как всегда будет тепло и уютно, и будет пахнуть кофе по турецки.

Такая маленькая небольшая история, но такая приятная. Вот ее и надо было добавить в серию книг «Теплі історії», ведь по написания она действительно очень милая, а легкая любовная тайна и описания Львова добавляют небольшого приятного колорита, но самое главное, что Львов у меня всегда ассоциировался с кофе и я действительно почувствовала вкус этого напитка, просто прочитав книгу.

Я всегда мечтала попасть во Львов и благодаря Оксане Сайко немного перенеслась в город, почувствовала всю загадочность, весь колорит и немного странных людей. Главную героиню я полюбила с самого начала. Она прекрасно дополняет всю эту историю, и ты просто не можешь стоять в стороне и переживать за нее и ее отношения с тем милым мальчиков. А вся эта небольшая загадка любовная. Странный поэт. Коллекционер книг. Все эти персонажи так прекрасно дополняют друг друга и не надо было писать тысячу страниц.

Хотя мне действительно не хватило истории, просто влюбилась в книгу и все. Мне бы хотелось, чтобы историю о Львове, кофе и любви продолжалась вечно. Все таки, как девушке, мне очень любопытно чем закончились отношения главной героини в конце. У автора довольно хорошо получилось воссоздать настоящих персонажей, не переступая границы с фантазией. Буду и дальше читать ее небольшие романы.

«Кав’ярня на розі» невеличка повість від тернополянки Оксани Сайко буде цікавою не тільки підліткам, як це заявлено в анотації, а і дорослим. Сама атмосфера, сам антураж – бруковані вулички старого міста, кава і книги – все, що мені до вподоби.

В невідомому місті, але чомусь видається мені, що то все ж таки Львів, є чудова затишна кав’ярня. В неї стікаються найрізноманітніші люди. Кожний з них доволі таки унікальна персона. Серед них і поет-невдаха, і вибагливий робітник якоїсь державної установи, і вчитель музики і просто випадкові перехожі. Щоб працювати в такій кав’ярні необхідно бути не тільки вправною кельнеркою, але й вміти лікувати душевні рани, просто бути добрим психологом. Адже кожний відвідувач приносить з собою свій смуток і свої радості до кав’ярні, щедро ділиться ними з Лідкою - кельнеркою. Тут пахне кавою, ведуться напівголосні розмови, зав’язується дружба та спалахує кохання.

Одного разу до кав’ярні заходить незнайомець. Вся його персона сповнена таємниці. Він увесь суцільна таємниця. І захоплення у нього дивне – колекціонувати забуті нечитані книжки. Він заходить до кав’ярні, струшує дощові краплі, замовляє горнятко кави і знайомиться з Лідою. І варто їй на одну лиш мить відвернутися і її книги вже в неї нема. Таким чином книжка Ліди опиняється в колекції Арсена. Дівчина прагне збагнути мету такого захоплення. Але хіба можливо раціонально пояснити мету колекціонування не важливо чого, нехай і книг? Поступово Ліда проникає в таке замкнуте з певних причин життя Арсена і в той же час відкриває своє покликання – бути поряд з книгами, працювати з ними. Адже батько Ліди бачив її економістом, а вона інертно погоджувалася здійснити батькову мрію. Але намагалася знайти себе і от знайшла….