Рецензия на книгу

• 

  SaganFra

  14 июня 2015

  «Кав’ярня на розі» невеличка повість від тернополянки Оксани Сайко буде цікавою не тільки підліткам, як це заявлено в анотації, а і дорослим. Сама атмосфера, сам антураж – бруковані вулички старого міста, кава і книги – все, що мені до вподоби.

  В невідомому місті, але чомусь видається мені, що то все ж таки Львів, є чудова затишна кав’ярня. В неї стікаються найрізноманітніші люди. Кожний з них доволі таки унікальна персона. Серед них і поет-невдаха, і вибагливий робітник якоїсь державної установи, і вчитель музики і просто випадкові перехожі. Щоб працювати в такій кав’ярні необхідно бути не тільки вправною кельнеркою, але й вміти лікувати душевні рани, просто бути добрим психологом. Адже кожний відвідувач приносить з собою свій смуток і свої радості до кав’ярні, щедро ділиться ними з Лідкою - кельнеркою. Тут пахне кавою, ведуться напівголосні розмови, зав’язується дружба та спалахує кохання.

  Одного разу до кав’ярні заходить незнайомець. Вся його персона сповнена таємниці. Він увесь суцільна таємниця. І захоплення у нього дивне – колекціонувати забуті нечитані книжки. Він заходить до кав’ярні, струшує дощові краплі, замовляє горнятко кави і знайомиться з Лідою. І варто їй на одну лиш мить відвернутися і її книги вже в неї нема. Таким чином книжка Ліди опиняється в колекції Арсена. Дівчина прагне збагнути мету такого захоплення. Але хіба можливо раціонально пояснити мету колекціонування не важливо чого, нехай і книг? Поступово Ліда проникає в таке замкнуте з певних причин життя Арсена і в той же час відкриває своє покликання – бути поряд з книгами, працювати з ними. Адже батько Ліди бачив її економістом, а вона інертно погоджувалася здійснити батькову мрію. Але намагалася знайти себе і от знайшла….

  15 понравилось

  130