Після прози

Мабуть, якби я не читала "Ю", то "Після прози" мені сподобалася б більше. Просто "Ю" була настільки для мене феноменальною та прекрасною, що тепер Іздрикові вірші, вміщені в цій збірці, здаються не такими вже чудовими. Можливо, вся справа в оформленні, а може я вже просто звикла до цієї поезії, настільки, що не здатна свіжим поглядом оцінити її... Та мушу сказати, що ця збірка буде гарним початком для тих, хто не знайомий із попередньою поетичною творчістю Юрія Романовича. Тут є і старіші вірші, які публікувались ще в "Острові КРК" чи "Флешці. Дефрагментація" (я точно вже не згадаю), також суто ДрамтИатр(івські) і, звісно, найновіші із "Мертвого щоденника". І я поставила оцінку "5", бо все-таки читала із превеликим задоволенням, хоча і з відчуттям все ж не читання, а перечитування та згадування попередніх збірок. Взагалі суперечливі якісь в мене тут думки, але нічого не вдіяти:)

Збірка із віршованих творів, яка з'явилася перед "AB ABOUT", "Лінивими і ніжними" та "Меланхоліями". У ній є все: і кохання, і екзистенційний щем, і пошук себе і тонка іронія. І скажіть, як тепер Іздрика не любити?

Не всім він прийдеться до смаку, ба більше того - я б порекомендувала читати "Після прози" дозовано. Настільки шикарні алегорії і максимальна влучність тоді проникнуть глибоко під шкіру і поселяться там.

Іздрик-прозаїк і Іздрик-поет, певно, не взаємовиключні, а нерозлучні, хоча я знайома поки що тільки з другим. І точно скажу, що в його вірші закохалася. Але, мабуть, всі представники Станіславського феномену такі - вони гіпнотизують, прилюблюють і чарують, а коли оговтуєшся, то все - рятуй, мамо.

І як би це мені всього Іздрика тепер зібрати?