Обережно, діти!

Оцінка виявилась неочікуваною. Книга починалася красиво. Вона смішна, добра і мила. Але вже десь з тридцятої сторінки у мене в голові крутилося класичне: «Не вірю!» Ну не вірю я, що бувають такі діти з таким мисленням. Не вундеркінд, звичайна дитина, але дуже-дуже розумна … дорослим розумом. Скажемо так - авторка з героєм «переборщила». До речі, в повісті є це слово;) Марк його не знає, але вважає, що це щось не надто хорошо. Так воно і є в принципі. Трішечки, але є.

Повторюю, книга непогана, але до неї була прочитана «Манюня» Наринэ Абгарян , і «Счастье Муры» Наринэ Абгарян , і навіть «Семён Андреич. Летопись в каракулях» Наринэ Абгарян , яка програвала на фоні двох перших. Сумно, але цю книгу з ними навіть порівнювати не варто. Марко мені здався трохи фальшивим. Такий собі хлопчик-розбишака, який (він цього не говорить, але дуже відчувається) вважає себе кращим за інших.

Звичайно, тут багато пригод,і гумору, і цікавих моментів з життя школярів, і смішнючі епізоди в селі. І навіть повчальні історії і роздуми. Одне оце висловлювання, чого коштує:

Одного я не зрозумів: чому для того, щоб у дорослих з'явився час на дітей, щось має обов'язково трапитися.

Можливо я надто придираюся, але думки не міняю.

Перевод.

Оценка оказалась неожиданной. Книга начиналась красиво. Она смешная, добрая и милая. Но уже где-то с тридцатой страницы у меня в голове вертелось классическое: «Не верю!» Ну не верю я, что бывают такие дети с таким мышлением. Не вундеркинд, обычный ребенок, но очень-очень умный ... взрослым умом. Скажем так - автор с героем «переборщила». Кстати, в повести есть это слово;) Марк его не знает, но считает, что это что-то не слишком хорошее. Так оно и есть в принципе. Немного, но есть.

Повторяю, книга неплохая, но до неё была прочитана «Манюня» Наринэ Абгарян и «Счастье Муры» Наринэ Абгарян , и даже «Семен Андреич. Летопись в каракулях» Наринэ Абгарян , которая проигрывала на фоне двух первых. Печально, но эту книгу с ними даже сравнивать не стоит. Марк мне показался немного фальшивым. Такой себе мальчик-разбойник, который (он этого не говорит, но очень чувствуется) считает себя лучше других.

Конечно, здесь много приключений, и юмора, и интересных моментов из жизни школьников, и смешные эпизоды в селе. И даже поучительные истории и размышления. Одно это высказывание чего стоит:

Одного я не понял: почему для того, чтобы у взрослых появилось время на детей, что-то должно обязательно случиться.

Возможно я слишком придираюся, но мнения не меняю.

Весела дитяча пригодницька книга. Чимось подібна до Всеволод Нестайко - Тореадори з Васюківки (сборник) , але не настільки шедевральна. Із задоволенням читали вдвох із донею, їй сподобалося більше.

Бешкетник і не по роках розвинутий хлопчик Марко - справді яскравий герой. Він цілком міський мешканець, його найкращий друг і порадник - дідусь. Але одного разу він приїздить улітку в село до інших дідуся й бабусі. І тут починаються справжні дитячі пригоди, читаючи які відчуваєш тепло на душі.

Найбільше мені припав до душі сусід-інженер, який заради коханої дружини цілковито змінив своє життя. Саме він навчав Марка бути справжнім чоловіком. Гідний приклад для наслідування.

Купуючи цю книгу мала надію, що вона буде не менш цікавою ніж твори незрівнянної Астрід Ліндгрен або може перевершити Марію Парр. Наївна мрійниця… Хоча стиль книги дещо нагадує «Тореадори з Васюківки». Чого, на мою думку, не вистачило книзі ? Найголовнішого – відчуття правдивості. Не полишала думка, що доросла тьотя-педагог з стажем, вирішила написати такий собі підручник по «правильному користуванню дітьми» в художній формі. Дуже не сподобалися згадки про президента Януковича і канал «1+1». Навіщо, це же не сатира. Хоча, відверто кажучи, книга не погана і я поставила все ж «4 зірки», бо «3» якось мало, хоч серця книга і не торкнула. Але думаю, вона обов`язково знайде своїх читачів, бо вистачає і пригод, і сміху, і суму.

Щодо змісту, мова йдеться про хлопчика Марка, його батьків, друзів. У продовж всієї історії маємо змогу спостерігати за його дорослішанням, осмисленням себе, як людини та особистості в цьому світі.

Дуже сподобалася цитата:

Єдиного я не зрозумів: чому для того, щоб у дорослих з’явився час для дітей, має щось обов’язково трапитися. Чому для того, щоб радіти, треба перед тим сумувати. Чому треба прибирати, коли хтось має прийти. І останнє: чому гості дорожче від дітей. «Це неправда! – повторює мама. Якщо це так, то чому дорослих дратує все, що діти роблять у той день, коли мають навідатися гості?»