Игра Джеральда

Теми, що піднімаються в романі, надзвичайно важливі, описані ці теми надзвичайно реалістично і детально, але! Але читати це було надзвичайно гидко!
Часом було відчуття, що в якийсь момент зі сторінок повилазять пухирі, які полопаються і книгу заллє смердючий і липкий гній.

Чому ж так гидко?
Бо провідними темами були насилля і педофілія. А ще божевільний маньяк, але навіть його бридкі дії — не такі жахливі, як в батька головної героїні.
Кінг наочно демонструє наслідки відсутності сексуальної освіти у дітей і підлітків. Що "ні" у будь-який момент сексуальних ігор - це ні! Що діти мають розуміти свої кордони. Що діти мають розуміти, коли дорослі маніпулюють ними на відчутті сорому та страху. А ще тема свідомих батьків, називати дитину "скрипучим колесом, якому все не те" - не ок.

Загалом, я розумію навіщо була написана подібна книга, і розумію, що лише такий гидкий опис зможе зробити резонанс у мозку людини і змусити замислитись, що Я можу зробити, щоб вберегти свою дитину від педофілів, а в майбутньому допомогти в налагодженні стосунків з оточуючими. Але я була не готова до цього роману. Я очікувала суміш "Мізері" та "Сяйво", і це дійсно було присутнє. Було трохи жахів, трохи м'яса (хоча м'яса було не трохи, його було багатенько, класичний ранній Кінг), трохи божевілля і внутрішніх діалогів.

Кінга називають майстром психологічного жаху, але він не просто майстер, він геній. Так тонко проілюструвати всі наслідки дитячих травм на подальшому житті, так влучно описати необхідність закрити всі свої гештальти, необхідність більше не мовчати, більше не бути жертвою і не закривати очі на минулі жахіття і несправедливості, ховаючи все в затемненні. Я в захваті!

Чесно кажучи, протягом читання я оцінювала історію на 3, ну надто ж вона гидка і надто багато дорогоцінного часу Джессі витратила на роздуми, а потім ще надто довго зважувалась і хиталась і розглядала свої вільні руки. Але останні 70 сторінок, де вона пише листа вже опанувавши себе, без (майже без) голосів читались на одному диханні; Кінг усе розклав по місцям, все було не просто так, все знайшло своє: свою відплату, відповіді, пояснення, розуміння. Не люблю, коли Кінг пише про "м'ясо" і про дитячу наругу, та обожнюю, коли в його романах нема нічого потойбічного, коли все жахливе чи героїчне - від звичайних людей, у яких нема сяйва, просто у якийсь момент вони так вчинили.

Чи було божевілля або ментальний розлад у Джессі через дитячі травми — можливо.

Проте є однозначна стверджувальна відповідь, що татусь був гнидою. А мати - сліпа курка, яка певно розчарувалась у другій дитині (бо очікувала файного хлопчика і щоб був фємелі бєленс: мама, тато, доня та синочок), а отримала ще одну доньку і довелось знову вагітнити. Чи може її дратувала молодша донька тим, що її якось дивно міцніше любив татко. Це не важливо. Важливо, що з батьківством вони не впорались.

Тож висновок після чергового роману Кінга: геній, психолог (але дуже гидко).

Сразу хочется отметить, что атмосфера передана Стивеном Кингом - одна из самых сильных сторон этой книги. Сюжет довольно динамичен, однако развивается в одном месте, буквально в одном помещении. А безвыходность ситуации добавляет чувство волнения и тревоги.

СТИВЕН КИНГ||ИГРА ДЖЕРАЛДЛА

Автор знакомит нас с семейной парой Джералдом и Джесси Берлингеймами. Супруги прожили вместе больше 15 лет, которые, как у многих пар, не всегда были счастливые. Секс стал пресным, буря эмоций спряталась за складками жира Джералда. Но это не мешало Джесси все равно со снисходительной нежностью относиться к своему мужу. Чтобы вернуть былую страсть и романтику она соглашается на интимные эксперименты.

Решение разнообразить сексуальную жизнь переворачивает ее существование с ног на голову. Вечер в курортном районе, пригороде Касл-Рока становится роковым для Джесс. Муж умирает от сердечного приступа во время секса, а жена остается наедине со своими страхами, сокровенными мыслями и зловещим соседом, который обитает в лесу.

Очень много внимания автор уделяет переживаниям героини. Чтобы глубже понять ее, он описывает ее жизнь до замужества. Детство Джесс с натяжкой можно назвать беспечным. Отношения дочки с отцом породило в ней «синдром жертвы». Теперь, будучи состоявшейся женщиной, она с пониманием и незаслуженным состраданием оправдывает любого мучителя, который каким-то образом навредил ей.

Что касается сюжета, то он развивается динамично до того момента, пока Джесс не утопает в бесконечной рефлексии и воспоминаниях о солнечном затмении. Природное явление в ее судьбе стало роковым. Но кроме причитаний и рассуждений на тему, «как я могла жить, если бы не…» я ничего не увидела.

«Философских» размышлений очень много в тексте и не всегда они к месту. Честно? Иногда их хотелось пропустить и перейти к более динамичным главам.

Вместо страшного остросюжетного триллера, я получила психологическую драму с легкими элементами мистики. Автор в произведении заигрывает с темой феминизмом и поднимает проблему инцеста.

Я не смогла искренне сопереживать героям. Меня увлекали лишь попытки протагонистки выбраться из стальных оков (по сюжету, 28 часов своей жизни Джесс Берлингейм проводит в наручниках).

Чего мне не хватило? Крови, экшена, больше ужаса и мистики, чтобы кровь стыла в жилах.
Вместо этого — легкие редкие мурашки.

У романа неплохая задумка, но воплощение идеи подкачало. Не самый лучший роман Стивена Кинга.