Маруся Чурай

В житті найперше - це притомність духа,
тоді і вихід знайдеться з нещасть.

- Хотіла жити, а життя не вийшло.
Хотіла вмерти, - люди не дали.

Нестерпний біль пекучого прозріння!
Яка мене обплутала мана?
Чи він мені, чи я йому - нерівня.
Нерівня душ - це гірше, ніж майна!

Бо хто, як я, намучивсь на війні,
тому життя підскочило в ціні.

Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.

Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.
Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
піснями і невільницьким плачем.
Могилами у полі без імен,
дорогою до Києва з Лубен!

Смерть усе-таки це празник,
який буває тільки раз в житті.

Чужа душа - то, кажуть, темний ліс.
А я скажу: не кожна, ой не кожна!
Чужа душа - то тихе море сліз.
Плювати в неї - гріх тяжкий, не можна.

Що ж це виходить? зрадити в житті
державу - злочин, а людину - можна?!

Аякже, смерть усе-таки це празник,
який буває тільки раз в житті.