Фадо

Давно хотел прочитать Стасюка, как одного из лучшего литераторов современной Польши.
Повезло, увидел "Фадо" на полке в библиотеке. И вот начал его читать... но не задалось с первыми новеллами. Хотел уже сдавать обратно, но решил использовать юношеские прием - вчитаться в книгу с середины, со случайной страницы.
Замечательная книга оказалась. Спасибо новелле про Проклятые горы и заметки про Рудняны - дальше чтение пошло как по маслу. Стасюк пишет в чрезвычайно вкусном жанре "on the road", где вместе с автором хандришь под дождем в мотеле, или наблюдаешь за собаками на пограничном пункте. Попутно погружаясь в авторские реминисценции, невольно принимая их за свои.

Коротка есеїстика Стасюка - це моя літературна любов. Намірено розтягувала читання "Фадо", не спішила завершувати її, щоб якомога довше насолоджуватися відбірним філософським текстом Анджея. У книзі, як і у всій творчості автора, тісно переплелися історія, географія та філософія. Ці есеї-подорожі, есеї-споглядання, есеї-рефлексії мають в собі щось елегійне і тягуче, наче пісня-фадо (португальською fado — доля) — особливий стиль традиційної португальської музики, емоційною домінантою якого є складне поєднання почуттів самотності, ностальгії, смутку й любовної туги. У книжці фадо згадується лише один раз, і то наче ненароком. Але настроєво назва є дуже влучною. Усі тексти Стасюка видаються мені дуже концентрованими і сутнісними, не мають нічого зайвого, заворожують своїм магнетизмом так, що в цих розповідях хочеться залишитися.