Фадо

Пам'ять нікому не підлегла. Нею правлять внутрішні права склерозу або миттєвих осяянь. Хоч скільки ми намагаємося її зрадити, все осоромлюємося як жалюгідні нікчеми, не варті зневаги вискочки. Зректися пам'яті про себе самого - це духовне самогубство. Досить тільки глянути на селюків, які намагаються видавати себе за міщан, досить подивитися на міщан, що вдають із себе аристократів. Усі вони тікають від своєї пам'яті й не знаходять нічого, що могло би її замінити. Амнезія є формою зневаги до самого себе. У світі, що настає, ми матимемо небагато речей. Більшість із них підпорядковуватимуться законам економіки, себто кожен здобуток міститиме потенційну втрату. Вірогідно, навіть почуття стануть предметом товарообміну. Можна буде купувати любов і продавати ненависть у досі небувалих масштабах. Цілком можливо, що тільки пам'ять, особиста, вередлива й фрагментарна історія, не знайде покупця, бо ж для когось іншого вона буде позбавлена будь-якої вартості.

Так. Минуле і пам'ять - це моя батьківщина і мій дім. Я люблю пити наодинці й пригадувати проминулі події, людей і ландшафти. Навіть ті, що сталися тиждень або два тому. Футурологія завжди викликала в мене легку відразу, бо здавалася плодом боягузтва й дезертирства, полишенням власного стану. Я ніколи не думав про майбутнє як про якийсь розв'язок. Майбутнє завжди є втечею недоумків. Воно настає, а їм конче треба його виправдовувати, що воно не настало таке, як треба, або доводити, що воно точно таке, як вони й провіщали. Тому волію напиватися наодинці або з друзями й чекати, коли минуле запанує над нами. Завжди краще спілкуватися з тим, що вже відбулося, ніж із тим, що ще може відбутися. Просто минуле ставиться до нас шанобливо, чого не можна сказати про майбутнє.