Цитаты из книги Мати все

Стас учепився в кермо і злякався власних думок. А що, коли вона померла? Це ж йому що?.. Назад до матері? У «хрущовку» на Троєщині? Іветта, стерво, квартиру йому не залишить… Хіба що немовля виживе…

…Ухопити, щоб аж закричала! І знає ж, певно, лукава, знає, що коли вона отак притуляється… Як божевільна жебрачка! Як полонянка! Як тваринка… Він відчуває себе Богом і хоче її до оскаженіння.

— Вагітна! Літера «В»! Ти вагітна, Лідо? — Так, — прошепотіла.

Підклала подушку під спину, обперлася на бильце ліжка. Біль не вщухав.

— Чому ти вважаєш, що вагітна? Вагітна далеко не єдине слово на літеру «В». Ти можеш бути в… Великою, важкою, вогняною, верескливою, ватяною, вередливою, відвертою, ворожою, високою, вельми високою, навіть вонючою…

Стас сіпнувся, ухопив зі столу ключі від двокімнатних апартаментів, підніс до Лідиного обличчя. — Бачиш? Я йду додому. До нас додому. Я чекатиму тебе… недовго. Якщо ти повернешся, а мене вже не буде — то вже й не шукай. Зрозуміло? — Зрозуміло… — прошепотіла спустошено.

Стас відірвався від папірця, на якому нянька записала прізвище капітального дядька з Полтавщини, обернувся до ліжка — Іветта Андріївна Вербицька дивилася в небеса і всміхалася тією незбагненою усмішкою вічного щастя, що при житті спалахує і зникає так швидко, що й не насолодитися вдосталь, і лише смерть фіксує її на чарівних вустах, якщо людина помирає щасливою…

— Як ти, Лідо? — запитав Стас. Ліда підвела на чоловіка зболілі очі, прошепотіла: — Дякую, що ти поряд…

Вранішнє порожнє місто скидалося на забуте горище завалене скринями, комодами й шафами, переповнене секретами, таємницями і справжніми кістяками.