Мати все

Все життя Іветта присвятила хворому синові Платону. Старша дочка Ліда змушена, як і мати, доглядати за братом, жертвуючи всім. А мати вирішила купити сину живу ляльку, яка б задовольняла природні потреби юнака. Так у родині з`явилася Рая, і... Світло однієї любові розігнало морок іншої. Саме тепер Ліда дізналася, що Платон і сільське дівча не єдині маріонетки в руках Іветти!

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,2

1,1K оценок

5
45%
4
37%
3
13%
2
4%
1
2%

Ваша оценка

Прочитали 1357Хотят прочитать 254

Рецензии

sireniti12 июня 2020 г.
Мати все - щастя?
Звичайно, це Люко Дашвар, а тому буде сумно, буде ножем по серцю, навіть моторошно і гидко. А чого ви чекали? Це про життя. Ваше, моє, те, що вирує навколо. Те, яке не прикрасиш квітами, по бажанню його ще можна розфарбувати в різні кольори, але далеко не у всіх це виходить.
Це історія життя Ліди Вербицької, доньки професора і відомого лікаря. «Золота» дівчинка, яка ніколи не відчувала нужди. Виросла в тепличних умовах, але зуміла зберегти чисте і відкрите серце, та щирість поглядів.
Та чи надовго це?
Перший бунт - Ліда закохалася. Іветті Андріївні не хочеться відпускати доньку від себе. Вона ж то добре розуміє, що з себе являє її обранець.
Та й доглядати за Платоном, сином, стане важкувато, не зважаючи на допомогу няньки. Про такого, як Платон, говорять: «Не від цього світу.» Отже і нагляд за ним особливий.
Та нічого, змирилася. По-своєму, але майже благословила.
Здавалось, доля і далі протягує Ліді срібну ложку. Коханий чоловік, квартира, машина, улюблена робота. Що ще требя для щастя? Дитинка. От уже і вагітна.
Та рідний дім не відпускає. Мати має велику владу над донькою. Мати для неї все. От вам і назва роману. От вам і гра слів. Ліда може мати все, але все для неї мати (ну і брат, звичайно), а тому вона не може противитись материній волі. В якусь мить вона багато чого втрачає. Не все, але життя ламається.
І їі коханий теж доклав до цього багато зусиль. Не таким Стас уявляв свій шлюб. Все до чогось праг, все чогось не вистачало. То мало грошей. То забагато уваги. То просто настрій не той.
Це історія Ліди Вербицької, яка особливо не прагнула мати все. Але мала. Мати, брат, коханий чоловік, дитина, мета в житті.
А потім все змінилося. Не враз, поступово. І хто винен, сказати важко.
Хто вона тепер?
Не мати, не донька, не сестра, не дружина.
Лікар. Хороший, один із кращих.
Та чи має вона щастя?
Книга «до дрожи».
Як можна спартачити життя собі, дітям, рідним любов‘ю.
Як важливо вміти вчасно відпустити: материнську руку, дітей у самостійність, кохання, що гнітить і відбирає особистість.
Як важливо вміти говорити «ні», бути собою, а не пристосовуватись до інших.
Книга не вчить, вона попереджує.
Перевод.
Конечно, это Люко Дашвар, а потому будет грустно, будет ножом по сердцу, даже жутко и противно. А чего вы ждали? Это о жизни. О вашей, о моей, о той, что бурлит вокруг. Той, которую не украсишь цветами, по желанию её еще можно раскрасить в разные цвета, но далеко не у всех это получается.
Это история жизни Лиды Вербицкой, дочери профессора и известного врача. «Золотая» девочка, которая никогда не испытывала нужды. Выросла в тепличных условиях, но сумела сохранить чистое и открытое сердце и искренность взглядов.
И надолго ли это?
Первый бунт - Лида влюбилась. Иветте Андреевне не хочется отпускать дочь от себя. Она то хорошо понимает, что из себя представляет её избранник.
Да и ухаживать за Платоном, сыном, станет тяжеловато, несмотря на помощь няни. О таком, как Платон, говорят: «Не от этого мира.» Следовательно и уход за ним особый.
Но ничего, смирилась. По-своему, но почти благословила.
Казалось, судьба и дальше протягивает Лиде серебряную ложку. Любимый муж, квартира, машина, любимая работа. Что еще нужно для счастья? Ребенок. Вот и беременна.
Но дом родной не отпускает. Мать имеет большую власть над дочерью. Мать для нее всё. Вот вам и название романа. Вот вам и игра слов. Лида может иметь все, но все для нее мать (мати по-украински, не знаю насколько русский читатель сможет разобрать эту лингвистическую головоломку), (ну и брат, конечно), поэтому она не может противиться материнской воле. В какой-то момент она многое теряет. Не всё, но жизнь ломается.
И ее любимый тоже приложил к этому много усилий. Не таким Стас представлял свой брак. Всё чего-то хотел, всё чего-то не хватало. То мало денег. То слишком много внимания. То просто настроение не то.
Это история Лиды Вербицкой, которая особо не стремилась иметь всё. Но имела. Мать, брат, любимый мужчина, ребенок, цель в жизни.
А потом всё изменилось. Не сразу, постепенно. И кто виноват, сказать трудно.
Кто она теперь?
Не мать, не дочь, не сестра, не жена.
Врач. Хороший, один из лучших.
Но счастлива ли она?
Книга «до дрожи».
Как можно испортить жизнь себе, детям, родным любовью.
Как важно уметь вовремя отпустить: материнскую руку, детей в самостоятельность, любовь, которая угнетает и отбирает личность.
Как важно уметь говорить «нет», быть собой, а не приспосабливаться к другим.
Книга не учит, она предупреждает.
Читать далее
55
2,2K
LeRoRiYa7 декабря 2012 г.
На відміну від романів "Село не люди" та "Молоко з кров'ю", цього разу письменниця переносить нас в місто, і не куди-небудь, а в Київ. Ї Київ там чомусь з'являється перед нами як досить негостинне місто, де за стінами квартири респектабельної родини кояться жахливі речі. Дуже гостро постає в книжці проблема батьків та дітей. Як каже брат головної героїні Платон, "Ми живемо у віварії, Лідо". Можна сказати, що так воно і є, бо деспотична матір, яка ніби бажає дітям, особливо синові, добра, фактично зробила з того сина в'язня чотирьох стін, про існування якого не здогадується жодна жива істота за межами родини. Звісно, були в книжці такі моменти, коли матір головної героїні діяла на мій погляд дуже виважено (врятування дітей від матері-п'яниці), проте ж мета, ця жахлива мета для чого вона це зробила! Чоловік головної героїні місцями викликав таке роздратування, що мені не вистачає слів його висловити! Це ж саме стосується й самої Лідії, коли зрештою повилазили назовні всі родинні скелети з шафи. Тож наприкінці чоловік головної героїні Стас відкрився зовсім з іншого боку, а її мати, Іветту Андріївну, було навіть шкода... словом, роман викликав в душі бурю суперечливих почуттів щодо кожного з героїв. З одного боку їх засуджуєш, з іншого - співчуваєш. Це величезний плюс як автору, так і твору. Раджу, не пошкодуєте!
Читать далее
25
542
Iry20 декабря 2010 г.
Люко Дашвар в своем репертуаре - она мастерски копается в самых потайных уголках человеческих душ, вытягивая на свет все гадкое и отталкивающее. И только диву даешься, понимая, что это правда, что мы такие и есть. Вот только признаться в этом может не каждый.
Лида Вербицкая - дочь потомственных врачей, семьи очень интеллигентной и обеспеченной. Она практикует в обычной клинике и счастливо живет с мужем Стасом. И есть у Лидочки две тайны, одну из которых она откроет нам только в конце книги, а с другой придется столкнуться лицом к лицу сразу же - у девушки есть брат Платон, всю жизнь проведший в своей комнате. Его мозг функционирует настолько иначе, что не знаешь, то ли сумасшедшим его считать, то ли гениальным. А еще у Лидочки - властная мама-тиран, Иветта Андреевна, которая никому не позволяет поступать иначе, чем по ее указу. Есть еще няня Ангелина, и бомж-философ Марк, да и любитель порно Стас порой выдает те еще фортеля. В общем, семейству жилось не скучно и так, но Платон вырос, и Иветта Андреевна решила, что его пора женить. Вот только кто согласится стать женой сумасшедшего?
Мне понравилась эта книга, она затягивает в себя с первых слов, и ты читаешь и читаешь, желая узнать, что же произойдет дальше. А произойдет многое - кто считался воплощением ада, на самом деле всего лишь ослеплен любовью к детям, кто всю жизнь подчинялся, познает вкус непокорности и власти, кто был эгоистом, положит весь мир к ногам маленького ребенка, а самые необычные покажутся простыми, желающими обычного человеческого счастья. У каждого из них - свой путь, как и у нас. И именно это объединяет нас с героями.
Читать далее
23
351

Все рецензии

Цитаты

bezkonechno29 мая 2014 г.
«Інтернет — найбезсистемніша система. Мені більше подобаються книжки…»
20
3,9K
kate_knows5 декабря 2010 г.
Всі нормальні люди - звичайні, а ті, що вважають себе надзвичайними, просто пихаті хворі потвори.
18
710
bezkonechno28 мая 2014 г.
«Ні, нітрохи не змерзла, тепло. На душі тепло, а душа й тіло зігріває.»
16
3,5K