Вогнепальні й ножові

...поезія починається там, де чуються голоси, де тривають розмови, де в тебе є співрозмовник, який про щось тебе запитує, не вимагаючи відповіді.

Я обожаю прозу Жадана. Ещё больше я обожаю его поэзию. Обожаю его проникновенные образы, его неимоверные речевые обороты. Его строчки постоянно вызывают во мне массу эмоций и восхищения. В основном они меланхоличные, оперирующие к нашим воспоминаниям и ностальгии, но они всегда попадают в самую точку, раскрывая всю бурю чувств и ощущений героев.

Поэтому не удивительно, что мне безумно понравилась эта книга. Плюс ко всему, мне посчастливилось побывать на её презентации, и послушать добрую половину стихов из уст самого писателя. Каждый раз, слушая его, я ощущаю полное блаженство, а когда все заканчивается, у меня такое впечатление, что я побывала в каком-то параллельном мире.

Так что, Жадан по праву был и остается моим самым любимым современным украинским писателем. И его новая книга заняла почетное место на моей книжной полке и в моем сердце.

https://s019.radikal.ru/i620/1205/e6/93ab2aa53cf7.jpg">

Збірка, видана КСД 8 років тому - прекрасний і такий ніжний екскурс у творчість Жадана, де його стиль, образи, метафори вже прочитуються, вражають, закохують.

Вірші, де зринають кримінальні авторитети, міста, пси і пори року, прикрашені глибоководними річками з потопельниками, береги, з яких повертаються жінки з теплими животами і ліжка, на яких їх чекають чоловіки з цигарками в руках. Поезія, де фонові герої картин з апостолами виходять на перший план, показуючи справжню красу життя, ідеального у своїй неідеальності, з під'їздами, де обсипається штукатурка і можна натрапити на сусіда з темними,як ніч, очима.

"Вогнепальні й ножові" звертаються до ностальгії, яка живе у кожному з нас. Ці вірші звертаються до тих глибин, які прописані у пам'яті і про які можна навіть не здогадуватися, поки не колупнути чимось гострим. Наприклад, словом.

Спочатку здається, що збірка взагалі не співзвучна із настроєм, але через декілька десятків рядків уже виходить дихати із нею в ритм, зливатися і переплітати. Це і є сила справжнього вірша - він вписується у тебе, спочатку непомітно, а потім більш відчутно, поки ви не стаєте одним цілим.

Ще одне підтвердження того, що Жадан завжди був моїм поетом, навіть у далекому 2012-му.

Я дуже захоплююсь творчістю Жадана. Це людина яка завжди відкриває для мене щось нове. Кожне його оповідання та кожен вірш сповнені якоїсь крихкої загадковості, які безнадійно повертають мене до закутків моїх власних спогадів, страхів та бажань. Я не хочу нічого конкретного казати про саме цю збірку, раджу просто придбати її у книгарні, та непоспішаючи смакувати кожну строку та сторінку. Вона невелика, тож багато часу не відніме, але я вважаю що ви зумієте тут знайти щось для себе. Тут нема чітких образів, все побудоване на уяві читача, та залишає після себе ряд бурхливих емоцій, та легку печаль наприкінці. А ще у Києві йшли дощі, коли я читала цю збірку і це придало свою дивну атмосферу.

З пам*яттю завжди так, вона ніби тепла дощова вода, зібрана в глеки й пляшки - нікуди не зникає, але поступово й невідворотно, непомітно й печально втрачає своє тепло.

Книга чудова і я залишилась задоволена, втім як і завжди залишаюся після написаного Сергієм Жаданом.