Житейские воззрения кота Мурра

Всем замурчательнейшее мяу! Давайте помурлычем (ой, то есть поразмышляем) о романе Гофмана.
Книга Эрнста Теодора Амадея Гофмана «Житейские воззрения кота Мурра» представляет собой необычное сочетание сатиры, философии и абсурдизма, выраженное через призму восприятия домашнего пушистика семейства кошачьих. Это произведение заставляет читателя задуматься над смыслом жизни, человеческими слабостями и ограниченностью сознания.

▌ Форма повествования

История подается двумя параллельными сюжетными линиями: автобиографическими заметками умного и самоуверенного кота Мурра и биографией талантливого музыканта Иоганнеса Крейслера, написанной другим персонажем. Эти две линии чередуются, создавая эффект фрагментарности и подчеркивая идею несовершенства человеческого знания.

▌ Сатира и философия

Автор мастерски высмеивает общество своего времени, особенно образованных интеллектуалов, склонных переоценивать себя и недооценивать окружающих. Кот Мурр предстает как самодовольный персонаж, чьи размышления раскрывают глупость и тщеславие человечества. Параллельно Гофман поднимает философские вопросы о природе искусства, таланта и истинного предназначения каждого индивидуума.

▌ Абсурдизм и юмор

Абсурдные ситуации, в которые попадает кот Мурр, делают чтение увлекательным и легким. Его попытки стать великим мыслителем вызывают улыбку, одновременно заставляя задуматься о границах нашего собственного понимания мира. Юмор Гофмана тонкий и глубокий, зачастую переходящий в сарказм, что усиливает воздействие произведения на читателя.

«Житейские воззрения кота Мурра» — это не просто развлекательное чтиво, а глубокое исследование человеческой природы и культуры. Книгу рекомендую любителям классической литературы, ценящим оригинальность сюжета и остроумие автора. Она позволяет взглянуть на мир глазами кота, но при этом учит видеть самих себя такими, какими мы есть на самом деле.

Как всегда неувядающая классика в жанре "Сказки". И как всегда в ней кроется мораль и для детей, и для взрослых. Интересные имена героев, юмор, разворачивающиеся события, философская подоплека произведения - каждый найдет для себя что-то свое. Великолепный Гофман смог через сказочное повестование передать идею о том, как трудами одних людей могут беззастенчиво пользоваться другие, и как не стоит верить таким людям. Довольна поучительная сказка для всех. Данное произведение как никогда актуально и в современном мире.

После того, как мельком глянула востороженные рецензии других читателей, мне стало даже как-то неловко. То иной смысл ищут, то второе дно, то просто восхищаются стилем написания автора. Последнее я в общем-то понимаю, а вот восторгов как-то разделить не могу. То ли я совсем невдумчиво читала, но мне было в большинстве своём даже скучно. Описания действительно красивые. Если вдуматься в произведение, то и смысл, наверняка, тоже поучительный. Но не зацепило почему-то. Осталась я равнодушна и к Ансельму, и к Серпентине. Не разобралась до конца, кто из них есть добро, а кто зло, кто прав и кто нет. Чем всё закончилось, для меня было удивлением, но и только. Может со временем нужно вернуться к произведению и попробовать снова. Или попробовать другие сказки, чтобы понять, это автор не мой или я просто неправильная.

Ну что сказать ни для кого не секрет, что мир полон лицемеров и самодуров. Все решает красота, деньги и власть, и как ни кричи, что главное в человеке душа, а в реальности многие люди не будут смотреть в душу другим людям, если им не угодит внешность, но бывает и исключение конечно.
Так и крошка Цахес носит своеобразную маску, только она волшебная: будучи мерзким уродцем с отвратительным нравом в глазах людей он прекрасен и богат, а ещё имеет власть и неплохую должность, а когда люди видят его истинный облик, то ужасаются.
В общем книга не плохая.

Фантастичний і водночас реальний, так би мовити, двоплановий світ німецького письменника, представника романтизму Ернста Теодора Амадея Гофмана, був створений за допомогою романтичного гротеску. Загалом, використання гротеску є дуже популярним у літературі епохи Романтизму. Це невимушене поєднання мотивів, образів та гра з ними, балансування або повне ігнорування між раціо та зовнішньою правдоподібністю.
Контрастність – ось що важливо зауважити, аналізуючи твір Ернста Гофмана «Золотий горнець». З перших сторінок в реальність невимушено вривається образ старої, яка проклинає студента, саме тут світ починає будуватися за рахунок деформації зовнішньої пластики реальності.
Цей світ одночасно іронічний і містично жахливий: світ персонажів, що вміють змінювати своє обличчя, таких як архіваріус Ліндхорст, який з’являється перед читачем то птахом, то іскрою, то кімнатною рослиною. Неймовірні речі постають перед героєм зненацька: «Раптом бронзова особа скривилася й оскалилася в огидну посмішку й страшно заблищала променями металевих очей. Ах! Це була яблучна торговка від Чорних воріт».
Світи у творах Е. Т. А. Гофмана не тільки поляризовані, але й зведені. Ієрарх першого, маг Саламандр, виступає й адептом звичайного світу. Тому для Ансельма усвідомлення чарівної каліграфії під керівництвом Ліндхорста не тільки можливе й манить у чарівний світ, де він знайомиться з дочкою архіваріуса-чарівника Серпентиною, а й сприяє соціальному піднесенню у світі звичайному. Він пов’язаний із чарівним. Зростання Анзельма відбувалося у двох напрямках (альтернатива просвітницькому “вихованню почуттів”), це слугує поверненню світу до чарівних джерел і наповненню його життєвої сили.
Чорний кіт служить відьмі в “Золотому горнці”. Але виявляється, що кіт “освічений парубок гарного виховання”. Сенс гротескної метаморфози полягає у тому, що, молоді освічені люди у тодішньому суспільстві служать “чорним” справам, примкнувши до спільноти, членів якої поєднують інтерес до алхімії. У цьому натяк на бажання молоді підгледіти таємницю, опанувати потойбічне знання, мати змогу впливати на земні долі, змусити надприродні сили служити собі.
Варто зазначити, що перехід від реального до фантастичного будується у більшості випадків через природу: студент бачить чарівних змійок та закохується в одну з них саме у бузині, потім, бачить ті ж чудеса і у воді, плаваючи разом з доньками свого проректора Паульмана. Для романтика спілкування з природою – одне з ключових у його бутті. Гуляючи лісом, долиною, біля озер та рік, романтик знаходиться у стані гармонії з тілесним та моральним, з “раціо” та “емоціо”. На мою думку, варто приділити увагу останнім вказаним пунктам, які грають важливу роль у двоплановій побудові світу. Анзельм, саме сидячи з розпачу під бузковим кущем, почув дивовижне дзеленчання срібних дзвоників, зустрів змійок, в той момент він повністю віддавця своєму “емоціо”, та знівелював “раціо”. Таке ігнорування відкриває герою новий фантастичний світ. Але, досить лиш заговорити з студентом, достукатись до його “раціо”, як він раптово повертається у реальний світ, абсолютно розгубленим від побаченого.
Образ горнця з повісті це “людський” образ; де сфокусовано уявлення про природні процеси травлення (тілесність). Лілія, що виросла в золотому горнці постає як втілення краси, як спроба втілення романтичного ідеалу –друга опозиція цього гротескного образу, протиставлена першій (духовність).
Романтичний образ у творі може існувати тільки за межами емпіричного світу, за межами бачення, а здатен на це тільки Анзельм, який під кінець повісті опинився у чудесному світі поезії, Антлантиді.