Биті є. Макс

... інвалідами треба називати тих, у кого глухе серце!

Коли жінка не обіймає твоє тіло, вона поселяється у твоїх мізках.

У людей шляхетних існує непоборний потяг довести свою порядність людям негідним і ницим. Усі добрі справи-демонстрація того. Недобрі теж є, але їх ніхто не бачить.

Тільки… не закохуйся у мене. Бо якщо ти покличеш… Я почую…

Новим очільником фонду став син відомого політика Володимира Сердюка. Хлопець примудрився ніде публічно не зганьбитися, маючи уже двадцять чотири роки від народження. Одне це вже викликало недовіру і цікавість: хворий, чи як?

-А-а-а... Страх... Що таке страх?-Рома уже встиг накачатися.-Усвідомлення невідворотності? То-жах! А стах якраз змушує чудити... Ніби є альтернатива невідворотності.

Інвалідами треба називати тих, у кого глухе серце. Здається, у нас інвалідна влада...

Після неподобств-таке спустошення. Тілький вистачає, що на відверті розмови.

-Хіба друзів купують?-нагадує про себе Скачко.
-Купують. Не обов'язково гршима, - відповідає Макс. - Покупка-це задоволена зацікавленість. А чим вона оплачема-грошима, часом, болем, сльозами, самоповагою, репутацією... Це ж просто!

Вчинок- наслідок продуманого рішення, якщо ти цивілізована людина. Якщо тобою керують інстинкти і емоції-ти летиш з мосту...

Через брак інформації люди найчастіше приймають неправильні рішення.

Як одна людина може прорости в іншій? Не тільки у серці чи голові - всюди. Рухати її руками, заплющувати їй очі, лоскотати за вушком і безкінечно ніжно виводити на голій спині таємні знаки вічного єднання…

Вибір же завжди є: можна врятувати душу, можна тіло.

Реальність руйнує будь-які плани і наміри.

Як очі відкриє, має живу людину поряд побачити. Бо кожен хоч і помирає у самотності, та тліє життям до останнього подиху, а життя - все надія. Усе останнє - Богові, та при живій душі... Так має бути.

Мало сказати "Не-е-е боуса". Як насправді не боятися?

У багатих психологія проста: всі, кому платять, їхня власність.

"Тепер я люблю не життя, а тільки тебе..." <...>
Треба сильно подорослішати, аби впевнитися, що життя важливіше. Та вони, хвала Господу, були юні...

Хіба то життя, як не знаєш, де твоя дитина є?.. Чи жива?.. Не життя, скніння в режимі хронічного подвигу. Серце цілодобово не спить, виглядає... Душа чорне-скорботне до себе тягне - вдягатися? А хтозна?! До Бога: знаєш?..