Голова Якова

Дереш написав книжечку, у якій, за всіма правилами постмодерну, форма передує змістові. Зміст абсолютно другорядний тут, зате оформлення - бездоганне. Мовчав, мовчав, і, нарешті, зважився на цей роман, де сюжет як таковий - на пять хвилин роздумів, саме написання - на тиждень неспішно. Так, його приємно читати - плинна, гарна мова, коли зачитаєшся - важко відірватися, приємно тримати у руках книжку - вона у симпатичному форматі, приємно усвідомлювати, що він сам ще вважає себе письменником, бо ж не мовчить, ні! Але щось на шкребеться на серці. Щось сурогатне у книжці. Щось ненатуральне я відчуваю, ніби якась підстава, а може - стьоб. Краще б уже друге, бо тупо продаватися - це якось неповажно.

Невеликий прозовий твір. По сюжету ми знайомимося з таким собі Яковом, композитором і звукорежисером, котрий має за плечами достатньо пристойну освіту і непомірні амбіції. У нього є брат, котрий працює методологом у політиці, має великі зв"язки, гроші і відповідальність перед роботодавцями. У Якова є ще один брат і батько, але вони йдуть як другорядні персонажі у романчику, тому більш детально, і не менш цікаво, про них написав автор, а я не буду =) Отже, Яків, з легкої руки брата, отримує замовлення на створення гімна для Євро 2012 (віднедавна не люблю футбол, хто зрозумів - посміхнеться.) Спочатку Яків погоджується писати музичний твір, потім не погоджується, маючи на те свої причини, але з допомогою оточуючих, містичних, фаталістичних, патетичних обставин та подій щось у нього таки вийде, але що? Загалом твір цікавий і веселий. Як завжди - трохи іронії, трохи сарказму, трохи містики, трохи ментального свавілля - не встигаєш оговтатися, а книга прочитана. І мені сподобалося. У порівнянні з "Архе" - надзвичайно сподобалося =) Читати раджу лише тим, хто знайомий з творчістю автора і кого таке не напрягає. П. С. Книга є і російською мовою =) Автор на презентації свого творіння.)

Після кількарічної перерви нещодавно вийшла нова книга Дереша. Після серії "сирих", ця - мала бути першою сходинкою дорослого етапу автора. Але, як на мене, вийшов якийсь "вінегрет", нескладний і пустий. "Голова Якова"- це знов гонитва за новою формою, сумбурний потік свідомості при мінімумі змісту. Така-собі сповідь Любка, про роки мовчання і відомості. Якова по іншому ніж, як Дереша не можливо сприймати. І дуже шкода, що його таки примусили написати хоча б щось. Весь сюжет можна вмістити в одному абзаці. Власне анотація його майже повністю передає. Особливо дратують не довершені лінії і майже однакові персонажі. Чесно, в тих чотирьох дівчатах Якова я постійно плуталась. Хто, кому і навіщо так і залишилось для мене не зрозумілим. Будь-яка глибина, яку Ви найдете в цій книзі буде, насправді, вигадана Вами. Бо "Алхімічна комедія" виглядає, як абстрактна картина: в такому хаосі можна знайти все що завгодно.