Эрнст Теодор Амадей Гофман. Полное собрание сочинений в двух томах. Том 1

Фантастичний і водночас реальний, так би мовити, двоплановий світ німецького письменника, представника романтизму Ернста Теодора Амадея Гофмана, був створений за допомогою романтичного гротеску. Загалом, використання гротеску є дуже популярним у літературі епохи Романтизму. Це невимушене поєднання мотивів, образів та гра з ними, балансування або повне ігнорування між раціо та зовнішньою правдоподібністю.
Контрастність – ось що важливо зауважити, аналізуючи твір Ернста Гофмана «Золотий горнець». З перших сторінок в реальність невимушено вривається образ старої, яка проклинає студента, саме тут світ починає будуватися за рахунок деформації зовнішньої пластики реальності.
Цей світ одночасно іронічний і містично жахливий: світ персонажів, що вміють змінювати своє обличчя, таких як архіваріус Ліндхорст, який з’являється перед читачем то птахом, то іскрою, то кімнатною рослиною. Неймовірні речі постають перед героєм зненацька: «Раптом бронзова особа скривилася й оскалилася в огидну посмішку й страшно заблищала променями металевих очей. Ах! Це була яблучна торговка від Чорних воріт».
Світи у творах Е. Т. А. Гофмана не тільки поляризовані, але й зведені. Ієрарх першого, маг Саламандр, виступає й адептом звичайного світу. Тому для Ансельма усвідомлення чарівної каліграфії під керівництвом Ліндхорста не тільки можливе й манить у чарівний світ, де він знайомиться з дочкою архіваріуса-чарівника Серпентиною, а й сприяє соціальному піднесенню у світі звичайному. Він пов’язаний із чарівним. Зростання Анзельма відбувалося у двох напрямках (альтернатива просвітницькому “вихованню почуттів”), це слугує поверненню світу до чарівних джерел і наповненню його життєвої сили.
Чорний кіт служить відьмі в “Золотому горнці”. Але виявляється, що кіт “освічений парубок гарного виховання”. Сенс гротескної метаморфози полягає у тому, що, молоді освічені люди у тодішньому суспільстві служать “чорним” справам, примкнувши до спільноти, членів якої поєднують інтерес до алхімії. У цьому натяк на бажання молоді підгледіти таємницю, опанувати потойбічне знання, мати змогу впливати на земні долі, змусити надприродні сили служити собі.
Варто зазначити, що перехід від реального до фантастичного будується у більшості випадків через природу: студент бачить чарівних змійок та закохується в одну з них саме у бузині, потім, бачить ті ж чудеса і у воді, плаваючи разом з доньками свого проректора Паульмана. Для романтика спілкування з природою – одне з ключових у його бутті. Гуляючи лісом, долиною, біля озер та рік, романтик знаходиться у стані гармонії з тілесним та моральним, з “раціо” та “емоціо”. На мою думку, варто приділити увагу останнім вказаним пунктам, які грають важливу роль у двоплановій побудові світу. Анзельм, саме сидячи з розпачу під бузковим кущем, почув дивовижне дзеленчання срібних дзвоників, зустрів змійок, в той момент він повністю віддавця своєму “емоціо”, та знівелював “раціо”. Таке ігнорування відкриває герою новий фантастичний світ. Але, досить лиш заговорити з студентом, достукатись до його “раціо”, як він раптово повертається у реальний світ, абсолютно розгубленим від побаченого.
Образ горнця з повісті це “людський” образ; де сфокусовано уявлення про природні процеси травлення (тілесність). Лілія, що виросла в золотому горнці постає як втілення краси, як спроба втілення романтичного ідеалу –друга опозиція цього гротескного образу, протиставлена першій (духовність).
Романтичний образ у творі може існувати тільки за межами емпіричного світу, за межами бачення, а здатен на це тільки Анзельм, який під кінець повісті опинився у чудесному світі поезії, Антлантиді.

Чудова дитяча книга. У свій час, вона змусила мене задуматись. Я пам'ятаю, ця книга змусила мене неймовірно здивуватися. Я ніяк не могла зрозуміти, як хороші вчинки інших людей можуть дістатися комусь іншому. Перенісши це на сучасність, я зрозуміла це не магія (через яку всі вважали, що все хороше зробив Цахес), а сувора реальність. Багато кому приписують те, що він насправді не зробив і це — сумно. Навіть для дорослих книга дозволить ще раз переосмислити деякі речі, а для дітей — це чудовий урок у житті.

Цю книгу мене "змусила" прочитати шкільна програма 9 класу. Із творчістю Гофмана я не знайома( Чомусь навіть"Лускунчика" я в дитинстві не читала... І тому це було перше знайомство з автором. Беручи в руки книгу я знала сюжет твору (велике спасибі вчительці світової літератури). ЇЇ розповідь мене надихнула і я була впевнена, що книга мені сподобається на всі !05%. Але... Я відкриваю книгу і після того,як прочитала перші два розділи я зрозуміла що книга мені зовсім не подобається, але потрібно читати далі, бо від шкільної програми нікуди не втечеш((( Далі в мені прокинувся нінзя - вбивця, який кричав:"Вбити Цахеса потрібно без затримки!Негайно!" Він так мене розізлив... Слів не можливо підібрати. Ну звісно я хвилювалася за Бальтазара та Кандіду та їх кохання. Прочитавши твір повністю, я заспокоїлася я зрозуміла, Чому книга входить у шкільну програму. Тут все дуже просто: на протязі всієї книги ми зустрічаємо багато цікавих висловлювань, що змушують нас задуматися над поведінкою, життям, почуттями та діями героїв. Тепер я сміливо можу порекомендувати цю книгу підліткам, що люблять читати. Дякую за увагу!)

Даже не знаю, как начать….настолько эта книга оказалась не тем, что я ожидала ))))) В жанре сказано, что это детская литература и приключения (что совсем не соответствовало действительности). Плюс я прочитала совершенно восторженную рецензию одной девочки, где та, в невероятном восхищении писала о том, как сильно ее все потрясло, как все волшебно и незабываемо….Словом, я настроилась на очень красивую и интересную сказку (ну типа Гарри Поттера или Братства Кольца)... Да, эта книга ДЕЙСТВИТЕЛЬНО показалась мне страшно интересной и захватывающей. Но вместо детских приключений я наткнулась на СОВСЕМ не детские страсти…..Однако совершенно не была разочарована. Там настолько все запутанно! Настолько затягивает! Но, как верно замечено, очень много действующих лиц, хоть записывай. Точнее первые две трети книги идет линейное повествование и не нужно напрягать мозг, проводя параллели. А вот под конец, когда весь этот клубок начинает распутываться, и туда для объяснения вплетаются несколько поколений людей…вот тогда начинается путаница) Тем более, что очень часто сына называли в честь отца, дочь, как бабушку. Я думаю, что перечитаю еще разок, чтобы плотнее разобраться со всем, вот только чуть позже…

Удивительно произведение тем, что чем дальше его читаешь - тем больше проникаешься (если не бросить с самого начала). И ещё много цитатных мест, за которые можно зацепиться. Как у Мурра, так и у Крейслера. Опыта в чтении не много - свежо, разумно идеи выглядят + облачены в приятную для чтения оболочку.

Линия Иоганна Крейслера понравилась больше: пусть порой небольшой перегиб с экзальтированным состоянием персонажей - зато так душа и сущность сильней проступают. Показалось, что когда Ядвига сдалась, она стала ближе к своему брату, а до этого у ней видно больше переходное состояние. Истории, поведанные в период душевной откровенности... И оттого трогательные, наполненные живой силой.

Линия Мурра более плотская, земная, не видно как выше борьбу идей. Скорей, как в рамку, заключили его 4 персонажа, давая шанс раскрыться с разных сторон жизни, а он предложил свою концепцию - пятую, за которой и велось наблюдение во время всего прочтения. Верней, и к ним он тянулся, но в одну колею так и не вошёл.

Обаятельным показался персонаж Понто, не таким, как раскрывался в тексте, но своя доброта, мне кажется, в нём присутствует. В принципе, о житейской "правде" он и начал говорить Мурру, своеобразный антипод, который дошёл до конца произведения.

И концовка, показалось, замкнулась кольцом. Продолжение могло раскрыть следующий пласт, а на этом всё выглядит цельно, красиво и очаровывающе.