URBAN STRIKE

someone call the ambulance there’s gonna be an accident
Placebo, "Infra-red"

Ні. Насправді не зовсім так: до швидкої в книзі діло не доходить, а от ексіденти трапляються… Просто вкрай захотілося втулити в епіграф цитату з пісні улюбленої команди, згадкою про яку мене вже з перших сторінок купив із тельбухами автор.

Та одними Плейсібо діло не обмежилось. Моє тендітне видання "Укрбанстрайку" наразі по-варварськи обписане замітками на полях та страждає від кожної другої загнутої сторінки [розібране на цитати].
Я не критик і ділю книги не на гарні та погані, а на "мої" і "не мої". "Урбанстрайк" – МОЯ на всі сто!
Антон Кушнір написав роман у напівщоденниковій манері, де окрім сюжетної лінії, його герой щедро ділиться з читачем своєю життєвою філософією. Так от мені дуже близькі думки головного героя, починаючи від його ставлення до музики і закінчуючи улюбленою настільною грою у 90-х.

Щодо сюжету, то його важко описати більш влучно, ніж в анотації.
Головний герой Майк (до речі його ім'я ми дізнаємось лише всередині книги) – з виду інтелігентний юнак в окулярах – разом з кількома своїми колоритними друзями є членом угрупування "Urban strike".
"Urban strike" – не якісь міські хулігани, це організована мережа, з власними правилами, яка влаштовує акції протесту за чітко прописаними сценаріями. Протестують вони проти всього – проти "Макдональдсу", проти нав'язливої реклами, проти зомбуючого телебачення, проти загромадження тротуарів...

Їхні вчинки – відповідь на вашу зневіру, вашу втому, вашу безвихідь.

В анотації мене спочатку знітило негативно забарвлене слово "химерний", однак химерність "урбанстрайку" дійсно виявляється аж наприкінці роману.

Окрім небезпечних витівок, в книзі є й романтична складова. Герой випадково зустрічає у маршрутці дивну дівчину, яка попросилась до нього переночувати.

Коли я заходжу в кімнату, вона вже спить… Коли незнайома дівчина так лежить у твоєму ліжку, у неї майже неможливо не закохатися.

Вона іменує себе Ульрікою та читає книжку про німецьких терористів. Провівши ніч у помешканні Майка, вона зникає, але невдовзі знов з'являється і оселяється в нього назовсім. Ульріка нічого не розповідає про себе, а будь-які особисті питання її нервують. Майк знає лише, що її бажання - "знайти своїх дівчаток". Чи відкриється загадка Ульріки, читачеві стане відомо теж лише в кінці…

Про книгу я дізналась на ЛайвЛібі і відразу зрозуміла, що мушу її прочитати. Марні пошуки у крамницях міста дещо вгамували мій запал, однак неочікувано я стала одним з переможців роздачі від "Нора-Друк" з-поміж кількох сотень учасників.
Дуже вдячна "Нора-Друк" та ЛайвЛібу за такий сюрприз! Книга стала для мене справжнім відкриттям. Хоча цільова аудиторія роману досить вузька (покоління 25-30-літніх українців), я щиро сподіваюсь, що "Урбанстрайк" читатимуть!

Взгляд из подпольной организации

Если честно, если бы не выигрыш данной книги на сайте livelib.ru (постаралось издательство "Нора-Друк"), то, скорее всего, с творчеством Антона Кушнира я бы так и не познакомился. Во-первых, на украинскую литературу у меня банально нет времени, а во-вторых, краткое описание этого произведения практически не заинтересовало. Тем не менее, бумажная книга была у меня на руках, потому я решил не откладывать чтение в долгий ящик.

Что же, однозначно не жалею, что взялся за "URBAN STRIKE", хотя каких-то особенно приятных впечатлений не получил. Да, определенно занимательно было почитать о людях, которые ищут в стремительно развивающемся мегаполисе что-то родное для себя, но с каждой неделей, месяцем и годом это делать все сложнее (описывается Киев 90-х годов). Но здесь же возникла проблема, к середине книге ставшая фатальной - сюжетный мелок, который поначалу еще хоть как-то выписывал события, окончательно стерся...

Цитаты:

Иногда положение дел спасали небанальные акции, проводимые молодыми людьми, но их не хватало, чтобы придать тексту живости. Вроде бы всегда что-то происходит, но Кушнир частенько стреляет в молоко - не цепляет, не интересует. Вот выражает молодежь протест, а что дальше? Если некоторые акции более или менее осмыслены и оправданы, другая их часть бессмысленна, особенно в этом плане автор перемудрил в конце. Впрочем, допускается и то, что людям (читай, главным героям) просто-напросто нравится сам факт выражения недовольства.

Також не можу не написати декілька рядків українською, бо "URBAN STRIKE" вимагає цього. Хоча я належу до тієї групи людей, яка не бере активної участі у мітингах й різноманітних протестах, героїв все ж таки чудово розумію. Але мені важко прийняти те, коли зовсім не маленькі хлопці та дівчата роблять якусь дурню, забуваючи, що в сучасній Україні сенсу від цього майже ніякого, тільки якщо все це не набуває розмаху Помаранчевої революції...

Оценка: 6/10

Майк - представитель городской активной молодежи, начавший с участия в протестных митингах:

Був час, коли я ходив на всі подібні пікети. Не те щоб вірив у те, що це дійсно щось змінить, ні, мене просто приваблювала стилістика. Померзнути з транспарантом перед очима охоронців і оперативних камер, зіграти роль чергових ображених і пригноблених у театралізованому перформансі, начепити на рюкзак значок чи стрічку як символ принципової незгоди із чимось там; може звучати смішно, але це затягує.<...>

З цієї спільноти було кілька шляхів.<...>Можна було розчаруватись в усіх ідеях та податись до молодіжного відділу будь-якої партії<...>Або можна було забити на ці іграшки і оголосити свою власну невеличку війну - будь-кому - з махачами, переховуванням, вистежуванням, відсидками та іншими атрибутами реальних пацанів. Або повернутись до того, що приностить справжню радість в житті - друзів, мандрів, спорту, смачної їжі, музики, сексу. Або зустріти Тайгера.

попадает в подпольную группу, которая занимается более серьезными акциями:

К сожалению, вся деятельность группы выглядит детскими игрушками, протестом ради протеста, а не конструктивными действиями.
Во время чтения периодически возникает чувство, что читаешь "Бойцовский клуб", интонации, сюжет очень похожи. Я даже всерьез задумалась, а была ли Ульрика на самом деле или же она такой себе Тайлер Дёрден.
Повествование в целом довольно "химерне", местами было интересно читать о вылазках группы, местами даже поэтично, иногда я полностью теряла нить повествования, конца тоже как бы и нет.