Отзывы о книге URBAN STRIKE

К сожалению, вся деятельность группы выглядит детскими игрушками, протестом ради протеста, а не конструктивными действиями.

Она не просто "выглядит", она именно таковой и является, о чем сам главный герой и говорит:

Не те щоб вірив у те, що це дійсно щось змінить, ні, мене просто приваблювала стилістика. Померзнути з транспарантом перед очима охоронців і операторів камер, зіграти роль чергових ображених і пригноблених у театралізованому перформансі, начепити на рюкзак значок чи стрічку як символ принципової незгоди із чимось там; може звучати смішно, але це затягує <…> Не те що їм було цілком байдуже , що саме скандувати і з яким текстом тримати розтяжку, але відчувалось, що саме дійство їх цікавить чи не більше, ніж результат – часто вкрай примарний, до речі <…> – отримуєш свій адреналін і не особливо переживаєш за неушкодженість організму.

Для них это образ жизни, философия, которую, зрелому серьезному человеку наверное сложно понять:

У цьому немає якоїсь політики, майже немає – принаймні, в її звичайному розумінні. Це радше схоже на релігію – наскільки я можу судити про особливість відчуттів. Просто одного дня комусь набридає стояти в заторах через те, що столична влада економить на громадському транспорті. Когось перестає цікавити наскільки його відображення в дзеркалі відрізняється від моделей з рекламних кліпів та глянцевих журналів. Хтось перестає щодня підраховувати, чи варто йому брати кредит на машину чи квартиру. Когось остаточно задирає офісна шизофренія, депресивні корпоративні вечірки й технології роботи з персоналом. Хтось вимикає свій телевізор і виносить його на балкон як підставку для вазонів. Хтось просто хоче вирватись із цього кола – прокидатись раніше, ніж це може винести твій організм, їхати на нецікаву роботу, яка висотує з тебе всі соки , а увечері напиватися до безтями. Хтось просто потрапив у невдалий відрізок доби. Люди, які вечорами виходять на вулиці, просто змушені рано чи пізно взяти в руки балончик і піти розписувати стіни. Або перелізти через паркан і видертись на недобудований недохмарочос. Або розтрощити кувалдою телевізор на центральній вулиці. Вони змушені це робити, аби не збожеволіти від вашого відчаю, вашого страху, вашої ненависті. Адже вони мають змогу бачити ту частину вашого життя – між завершенням робочого дня і ліжком. Вони чують ваші розмови у барах, таксі, розмови по мобільних телефонах у нічних маршрутках, вони знають, як сягає свого апогею ваша ненависті і ваш відчай, підсилені алкоголем. Ви знаєте, до якої межі ви ненавидите цей світ, просто вдень вам нема коли про це згадувати – так усе й розраховано, менше думайте, вечірніх годин саме стане, щоб трохи випустити пару і зранку свіжо поголеним і з новими силами прийти на роботу. <…> Їхні вчинки – відповідь на вашу зневіру зневіру, вашу втому, вашу безвихідь.

У меня с "Бойцовским клубом" ни единой ассоциации не возникло ни во время, ни после прочтения, я даже после твоих слов - не поняла, что же в них похожего. Для справки - а ты "БК" во сколько оцениваешь?