URBAN STRIKE

"Dodo - boulot - metro - boulot - metro - dodo", - такий напис був популярним на паризьких стінах у травні 68-го. Спатки - їстоньки - в метро - їстоньки - в метро - спатки: ритм життя задрочених роботою французів. Іншими словами, революція позиціонувала себе як можливість нарешті виспатись.

Коли я в навушниках, світ навколо схожий на відеокліп. Мені так легше сприймати цю реальність і персонажів, які її населяють. Мені так легше їх розуміти. Мені так легше їх любити - героїв мого відеокліпу. Мені так легше у них вірити.

У більшості випадків перехожі не виявляють ні цікавости, ні ворожості, їм або немає діла до того, що ти робиш, або бояться зв'язуватись.

Сварка чимось нагадує серфінг. Просто чекаєш, поки в тобі наростає злість, образа і ненависть, переповнюючи твоє тіло, розриваючи його на шматки, а тоді - головне осідлати цю хвилю, далі все піде само собою, просто ковзай над безоднею, не озирайся і намагайся сяк-так тримати рівновагу.

<...> вандалізм - це не графіті на сірій обдертій стіні, а офісний центр на місці зруйнованого старого будинку чи скверу.

Намагання зафотографувати все довкола - типова хвороба для більшості власників цифромильниць - мені завжди видавалось погано прихованим власницьким інстинктом. Замість вчитись помічати і бачити, більшість воліла "увічнити" в кадрі усе, що потрапляло в поле зору.

Відвертаєшся від такої людини у вагоні й намагаєшся її не помічати. Вона - не така як ти. Вона відрізняється від решти, це помітно з першого погляду. Ти не заговориш до неї. Не можеш сказати нічого, що б її зацікавило, навіть не запитаєш, чи виходить на наступній (а я - виходжу). Вона тебе дратує. Адже вона знає щось, не відоме тобі. Придивись до її обличчя - вона чує голоси, недоступні тобі. Це людина у плеєрі.

Сльотаве повітря. Будівельні паркани, арки у подвір'я і просто темні закутки відгоняють чоловічею сечею - гострий і різкий запах. Один з тих, котрі змушують пошкодувати, що маєш відчуття нюху.

Як на диво, у всіх "реальних пацанів" є діти, у декого навіть двоє, щоб було кому замінить батю на районі.

Загальнонаціональне свято - вечір п'ятинці - буде тільки завтра, але цей один вже почав до нього гідно готуватися. Сьогодні він сам - мужній боєць алкогольного фронту, але вже завтра пліч-о-пліч стануть його побратими та посестри, хоча результат битви усім відомий наперед - з понеділка доведеться зализувати рани, лікувати хвору голову і збирати сили для нового раунду.

Вмикати дітям телевізор щовечора — набагато більший злочин, ніж несанкціоновано проникнути на стратегічний об'єкт.

<...> більшість тягнулась в соціальні мережі не для того, щоб знайти когось конкретного. Більшість просто вела відчайдушну війну з часом.

Півстоліття тому Гі Дебор зауважив, що надмірне накопичення автомобілів у місті призвело до нівелювання їхньої функціональності; нечасто трапляються такі лаконічні пояснення твоєї злості.

Нік - це боротьба за втрачене ім'я, яке ти не обираєш, під яким тебе прописують в паспорті, угоді купівлі-продажу та відомості про зарплату і яке для тебе нічого не важить, це незгода з тією реальністю, яка тобі випала, намагання переінакшити її під себе у найдавніший спосіб - переназвавши її, по-соєму прописавши себе в ній.

Кожен звук стає неповторним, коли розумієш, що ти ніколи вже не почуєш його таким як чуєш зараз. Якщо за кожну звукову доріжку платиш частиною себе, перестаєш ставитись до музики як до розваги.

Вони заганяють нас у тісні бетонні коробки, графіки робочих годин, інкубаторські бляшанки переповнених тролейбусів і метро, маринують нас у пробках, труять своїми телепередачами, але вулиця й досі - наша.

Когось остаточно задирає офісна шизофренія, депресивні корпоративні вечірки й технології роботи з персоналом... Хтось просто хоче вирватись із цього кола - прокидатись раніше, ніж це може винести твій організм, їхати на нецікаву роботу, яка висотує з тебе всі соки, а увечері напиватися до безтями.

Люди люблять метро за відчуття стабільності. Змінюється реклама на лайтбоксах і у вагонах. Змінюється музика в навушниках. Сезонно змінюється одяг пасажирів. Усе інше залишається незмінним.