Хронос

«Хронос» — футурологічний роман з винятково ефектним сюжетом і прискіпливо-болісним поглядом на світ найновіших технологій та одвічних людських спокус. Події роману беруть початок 2040 року, коли новий науковий винахід кардинально змінює долі людей. За образом космополітичного суспільства у новій книзі цього надзвичайно обдарованого молодого письменника проступає віртуозна проекція на сучасну Україну.

Жанры

Рейтинг LiveLib

3,6

49 оценок

5
24%
4
37%
3
22%
2
14%
1
2%

Ваша оценка

Прочитали 57Хотят прочитать 25

Рецензии

Virna14 апреля 2013 г.
Не вражає і не зачіпає. Книга пройшла крізь пальці, як пісок. Справжній пожерач часу. Я дійсно очікувала на щось більше та справжнє і дійсно вартісне. "Хронос" з серії прочитав і забув. Ще не фантастика та вже не просто роман.
10
276
voyageur12 февраля 2012 г.
К стыду своему, очень редко читаю современную украинскую прозу: по какому-то странному убеждению везде видится нарочитая уэльбековщина, посткоммунистические страдания или же прочий жестокий мозголом, сочно приправленный показушной откровенностью прозы. Тарас Антипович со своим "Хроносом" приятно порадовал: в отечественной литературе появилась годная антиутопия с местным колоритом.
Идея, в принципе, простая и понятная: 2040-ые годы, изобретается некий чудо-девайс, способный вытягивать из человека его биологическое время, мгновенно состаривая его - и возвращать его любому. Понятно, что этот прорыв в науке не превращает человечество в рай на земле. Напротив: сразу же появляются преступники, крадущие "жизненное время" невинных, черный рынок, где богачи могут мгновенно омолодиться, властная клика отвратительных чинуш, подмявшая под себя всю страну, и, само собой, кучи сломанных жизней, интриги, заговоры и совершенно новый уровень потребительства.
Краткие, но в то же время очень емкие штрихи из жизни десятка персонажей, порадовали: достаточно и драмы в новых технологических условиях, и динамики, и развития характера. Финты с биологическим временем и генетической инженерией породили кучу забавных штук: птицефабрика, где яйца мгновенно превращаются в куриц, а глуповатые работники растекаются глазастыми желтками на грязном полу; межвидовые мутанты, которые представляют свои генетические коктейли в новых зоопарках ("Нет!" Линор Горалик пробежал где-то рядом). В некоторых моментах просто не можешь понять: стебется автор или же и вправду пытается вложить в это некий морализаторский пафос - очень уж карикатурно для антиутопии выглядят отдельные пассажи. Развитие сюжета маняще грозило неотвратным и безысходным финалом, в котором все пороки человечества наконец-то привели бы его на край пропасти, где оно бы смело и радостно сделало бы шаг вперед, пожрав себя в коллективном экстазе жадности, цинизма и эгоизма.
И тут Антипович взял - и просто перечеркнул все впечталение о романе. Финальным аккордом антиутопии стал блаженный до тошнотворности религиозный пафос, этичный до отвращения, благородный до слезливости, спазматически восторженный и поучительный. Не подумайте дурного: все эти вещи отлично бы смотрелись в журнале типа "Сторожевая башня" или "Пробудись!", где львы радостно обнимаются с ягнатами и вечно и бесконечно любят друг друга. В своей коде антиутопия стала утопией нежного розового оттенка и с приятным запахом ванили, а дивный "Хронос" стал унылым "Хреносом". Ну что ж вы так, Тарас?
Читать далее
10
199
crazy_squirrel6 июня 2012 г.
«… и польем мы его святой водой из Ганга — и слепой… заговорит!» ©
«Майбутнє української фантастики» на початку дуже мене зацікавило. Раптом. Тому що раптом була свіжа ідея і цікавий виклад, без ниття, без стенання «які-ми-бідні-нещасні-ніхто-нас-не-любить», а це вже немало. Отож, уявіть, що колись, і то доволі скоро, винайдуть пристрій, який зможе забирати біологічний час. Або віддавати забраний. Але іншим. Або вам же. Словом, простір для фантазії широченний і сама думка «Ми постійно крали свій час у себе, вбиваючи його на нікчемні речі, а тепер його крадуть у нас в прямому сенсі» дуже непогана і багато на що наштовхує. Так народжується нічогенька яскрава антиутопія.
А далі — все як по маслу. Різношерстні картинки з різними персонажами поступово складають моторошний паззл. Крадіжки, терор, мутації з тваринами… бррр! Дійсно, в деяких моментах мурашки мамонтами топталися по хребту. І написано це так, що віриш. Словом, ідея і виконання тримали мене в своїх цупких лапах і вперто відмовлялися відпускати. І саме через це я вирішила не відкладати і серед ночі дочитати останні 30 сторінок. Даремно.
Нормальна антиутопія, як на мене, повинна закінчуватися або спробами щось змінити, або залишатися відкритою. Інформація для роздумів, так би мовити. Тут же все чарівно скочується у релігійний екстаз. При чім так наївно і неправдоподібно, що складається враження, що це просто була спроба «закінчити аби закінчити». Хоча доволі пахне проповідництвом, але про це думати зовсім не хочеться. І лише за тримання в напрузі весь попередній час вийшла у мене позитивна оцінка. Бо то правда добре написано. А останні глави я читала і подумки плювалася. За що? Я б ще зрозуміла, якби люди, які по розвитку тексту думали, що щось тут таки не так, почали щось робити, хай навіть з релігійними мотивами, я б зрозуміла. Але божественне зцілення отак просто з нічого, даруйте, не можу осягнути. Ніяк.
Трішки спойлерів і думок
Ситуація раз. Чоловік, який мріє помститися за те, що його дружину часово обікрали і ледь не вбили, нарешті знайшов злодія. І приставив йому той часопристрій до голови, щоб зробити з ним те саме. Але бачить малу доньку злодія — і передумує. У це я вірю.
Ситуація два. От був злодій-вбивця-і-все-таке, прийшов священик, позбавив його краденого часу і оп! — поганий вмить усвідомлює, наскільки він був поганий і йде за священик назирці. Звісно, можна пояснити це релігійним просвітленням і тд, але якось воно натягнуто. Таке ж тільки в релігійній, тобто тій, що говорить натяками і вказівками, літературі буває. Це ж більше схоже на гіпноз, як на мене. У це я повірити не можу.
Читать далее
9
211