Рецензия на книгу

• 

  crazy_squirrel

  6 июня 2012

  «… и польем мы его святой водой из Ганга — и слепой… заговорит!» ©

  «Майбутнє української фантастики» на початку дуже мене зацікавило. Раптом. Тому що раптом була свіжа ідея і цікавий виклад, без ниття, без стенання «які-ми-бідні-нещасні-ніхто-нас-не-любить», а це вже немало. Отож, уявіть, що колись, і то доволі скоро, винайдуть пристрій, який зможе забирати біологічний час. Або віддавати забраний. Але іншим. Або вам же. Словом, простір для фантазії широченний і сама думка «Ми постійно крали свій час у себе, вбиваючи його на нікчемні речі, а тепер його крадуть у нас в прямому сенсі» дуже непогана і багато на що наштовхує. Так народжується нічогенька яскрава антиутопія.
  А далі — все як по маслу. Різношерстні картинки з різними персонажами поступово складають моторошний паззл. Крадіжки, терор, мутації з тваринами… бррр! Дійсно, в деяких моментах мурашки мамонтами топталися по хребту. І написано це так, що віриш. Словом, ідея і виконання тримали мене в своїх цупких лапах і вперто відмовлялися відпускати. І саме через це я вирішила не відкладати і серед ночі дочитати останні 30 сторінок. Даремно.
  Нормальна антиутопія, як на мене, повинна закінчуватися або спробами щось змінити, або залишатися відкритою. Інформація для роздумів, так би мовити. Тут же все чарівно скочується у релігійний екстаз. При чім так наївно і неправдоподібно, що складається враження, що це просто була спроба «закінчити аби закінчити». Хоча доволі пахне проповідництвом, але про це думати зовсім не хочеться. І лише за тримання в напрузі весь попередній час вийшла у мене позитивна оцінка. Бо то правда добре написано. А останні глави я читала і подумки плювалася. За що? Я б ще зрозуміла, якби люди, які по розвитку тексту думали, що щось тут таки не так, почали щось робити, хай навіть з релігійними мотивами, я б зрозуміла. Але божественне зцілення отак просто з нічого, даруйте, не можу осягнути. Ніяк.

  Трішки спойлерів і думок

  Ситуація раз. Чоловік, який мріє помститися за те, що його дружину часово обікрали і ледь не вбили, нарешті знайшов злодія. І приставив йому той часопристрій до голови, щоб зробити з ним те саме. Але бачить малу доньку злодія — і передумує. У це я вірю.
  Ситуація два. От був злодій-вбивця-і-все-таке, прийшов священик, позбавив його краденого часу і оп! — поганий вмить усвідомлює, наскільки він був поганий і йде за священик назирці. Звісно, можна пояснити це релігійним просвітленням і тд, але якось воно натягнуто. Таке ж тільки в релігійній, тобто тій, що говорить натяками і вказівками, літературі буває. Це ж більше схоже на гіпноз, як на мене. У це я повірити не можу.

  9 понравилось

  215