Вибране

Геніальна поетеса і шляхетна людина. І ця збірка є такою само, як і її авторка. Можна розгорнути на будь-якій сторінці і знайти собі ліки на щодень.
Ліну Костенко я вчила напам'ять для власного задоволення. Її починаєш більше розуміти з віком. Допоки не вийшли нещодавні видання (на кшталт "Річки Геракліта", "Мадонни перехресть" та "Трьохсот поезій"), ця книга була єдиною найповнішою збіркою. Вона і досі - моя вірна супутниця, в якій знайдуться поради і розради практично на всі випадки життя. І написано це все так просто (на позір), що, здається, і сама б я так сказала, якби була обдарована поетичним талантом. До прикладу: "Вечірнє сонце, дякую за день!" І тепер щоразу, коли спостерігаю захід денного світила, я звертаюсь до нього тільки цими словами. А ще намагаюсь взяти на озброєння настанову, що "все на світі треба пережити. / І кожен фініш - це, по суті, старт". А чудові вірші про ліс! Це ж - м-м-м! Про політику, екологію, культуру, мораль. Про нас із вами.
Є гарний вислів, і я його підтримую: "Говорити про музику - те саме, що й танцювати про архітектуру". Краще прочитати одну книгу, ніж сто рецензій до неї.
Безумовна сучасна класика. У найкращому розумінні цього слова.

Самая любимая поэтесса среди украинских поэтов. Она пишет замечательные, точные строки о наболевшем, жизненном, вечном. О том, что тревожило сто лет назад человеческую душу и тревожит сейчас, в современном мире.

Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Мне кажется, Лина Костенко - это один из писателей, которые по праву находятся в школьной программе.