Полное собрание романов в двух томах. Том 2. Преступление и наказание. Подросток. Братья Карамазовы

Мальчики, травмированные детством и отсутствием в этом детстве главного, никогда не становятся взрослыми. Может, я совсем старая стала,но сейчас этот роман для меня не о взрослении задумавшегося и завидующего, а о тяге к лестнице в доме любимой женщины.
Спускаясь и поднимаясь,сходишь с ума. Но все равно спускаешься и все равно поднимаешься.
Да, есть у меня нечто неизменное с юности.Остались вопросы:

• Так ли уж плохо быть просто французом во Франции и просто немцем в Германии?
• Так ли уж хорошо это русское стремление осчастливить всю Европу?
• Почему Дарья Онисимовна вдруг стала Настасьей Егоровной?

  и любимая цитата: "адвокат-нанятая совесть".

Возможно, дело в возрасте (однако же книга является частью школьной программы), но мне она шла туго. Приятно было читать и узнавать знакомые локации Петербурга, но это единственное стопроцентно приятное, что я из книги вынесла. Увы, персонажей, к которым можно было бы проникнуться симпатией, легко сосчитать по пальцем одной руки, и ни нелюдимый Раскольников, ни бесхребетная Соня в их список не входят. Как образы они интересны, но как персонажи - к сожалению, мы не сошлись. Однако, если оценивать роман с философской точки зрения - оценка будет куда выше. Интересные мысли и спорные вопросы, страшная в своей правдивости и вечности теория, станут хорошей темой для обсуждений и споров, но жаль, что эти споры окажутся для меня интереснее самой книги.

Фёдор Михайлович Достоевский
,,Братья Карамазовы”
•
•
Об этом романе у меня накопилось слишком много мыслей,но,чтобы всех их выразить понадобиться слишком много слов,а мне не хотелось бы вас утомлять,поэтому я постараюсь всё сказать в более сжатой форме.
•
•
Последний и по моему мнению лучший роман Достоевского,в котором Достоевский очень глубоко затронул нравственные,социальные и философские вопросы,которые человек задаёт себе на протяжении всей жизни.
В романе,Достоевский,вычленил всё плохое,всё ужасное и грязное,что может произойти в жизни человека.
В романе были нарушены чуть ли не все заповеди и нравственные законы. Порой герои опускаются до того низко,что ты невольно задаёшь себе вопрос ,,как можно?“ но когда ты думаешь,что герой уже опустился в самый низ пола,как вдруг,он пробивает пол и опускается ещё ниже.
Также в романе,как и в жизни,героя преследует один из важнейших вопросов человечества:,,Есть ли Бог?”
Главным лицом в романе выступает семейство Карамазовых:Фёдор Павлович-глава семейства,три законнорожденных сына:Дмитрий,Иван и Алексей и один незаконнорождённый Павел Смердяков.
Алексей-пожалуй один из самых верующих персонажей в этом романе. И представьте до чего же интересно и неистово наблюдать за беседой,скажем с тем же Иваном,который является атеистом.
Или с Дмитрием и Фёдором,которые иногда до того низко падают,что ниже,пожалуй ниже и некуда.
•
•
Повторюсь,что рассуждать я могу долго и много,но тут пожалуй и закончу.
Этот роман не для всех и начинать с него знакомство с Достоевским будет пожалуй очень уж опрометчиво.
Но если вы смогли его прочтёте,а роман я скажу не маленький,то я уверен,что он не оставит вас равнодушным и также как и мне даст много мыслей для рассуждения и для копания в себе.

Моя оценка:5/5

Как бы по-современному мой заголовок ни звучал, согласитесь, россияне , Достоевский ваше всё! Или по крайней мере, львиная доля вашего всего! Я всегда завидовал белой завистью русской культуре только лишь из-за фигурирования в ней Федора Михайловича.
Повесть же вполне отражает внутренний мир застенчивого, интровертного автора. Вспомните, как ему было в тягость признаться в любви!
Главный герой просто профукал счастье, упаковал и передал другому. Лишь под конец понял, что поезд ушёл.
Он как я. Как Достоевский.

Ця книжка стала моїм особистим викликом. Бо колись у школі я її не подужала, і не розуміла, і не хотіла її читати, бо мені була неприйнятна сама думка, що мене хтось змушує читати книжку про таке нікчемне убивство. Пройшли роки, захотілося повернутися і спробувати зрозуміти, що в цій книжці такого неймовірного, чому нею захоплюються так багато людей, чому вона стала класикою. Але вирішила, що читати не буду, всі ці "хорошо-с" дуже дратують око, буду слухати. Слухала в начитці Бориса Улітіна. Начитано гарно, але загальний час звучання складає 29 годин, через що я її слухала майже два місяці.

Ця книжка мені сподобалася більше, ніж "Ідіот". Сюжет динамічніший, герої опукліші. Слухаєш і прямо відчуваєш божевілля Раскольнікова, як він спочатку готувався до вбивства, потім разом з ним переживаєш його марення, як він зважується зізнатися, як він боїться Порфирія, який як павук плете навколо нього своє павутиння.

От вже не знаю, чи це у Достоєвського якась фішка, чи це такий загальний тренд був, але описує він не щось хороше, не достойних людей, не сильних духом, а ницих, забитих, затурканих, бідних. Хоча, думаю, це могло бути зроблене з умислом, щоб наче під мікроскопом препарувати всіх цих персонажів, дослідити їхню душу до самого денця, щоб нічого не сховалося від ока читача.

Чи є в романі світлі персонажі? Ті, у яких все добре, які хороші, чесні, сильні, щасливі? Не можу згадати нікого. Хіба може Разуміхін, і ще Дуня. Та й Петербург показаний темним, похмурим, збіговиськом п'яниць, всякої швалі, бідноти, збоченців, дрібних людців.

Взяти п'яницю Мармеладова. Він п'є, він пропиває все на світі, останні копійки, залишаючи сім'ю без засобів для існування. Його дочка іде на панель, щоб прогодувати сім'ю, але він і це пропиває. До речі, про Соню так було обтічно сказано, що іноді здається, що нічого і не було. Де вона клієнтів приймала? Невже у тій зйомній кімнаті у Капернаумова? А як до цього ставилися хазяї? Наскільки часто цим займалася? Можливо, на час написання роману це було настільки ахово, і всі все розуміли, і все замовчувалося, але з сучасної точки зору читаєш і думаєш: тю, чого ці сусіди і світ на бідну дівчину напустилися, знайшли за що дзьобати.

Взяти Раскольнікова. Чого йому не вистачало? Живе в столиці, вчиться в університеті, працює репетитором, мати гроші присилає. Вивчиться - стане юристом. Чого ще бажати? Туси собі, гуляй з дівчатами, проживай молодість. Але ні, душа неспокійна. Навчання покинув, роботу покинув, за квартиру винен, все над чимсь голову сушить, думає, для чого Наполеон здійснював війни, і чи може він так само. Він наче як не людина, все людське йому чуже. Його не цікавить ні любов, ні життя навколо, ні смачні страви, ні сім'я, мати, сестра, ні друзі, які попри все готові підставити плече. Він - ідея, уособлення думки: наважусь убити чи ні, а як убив - наважуся чи ні понести покарання.

Взяти Лужина. Франт, сноб, намагається вивищитися за рахунок інших, за рахунок Дуні. А ця ідея з підкинутими Соні 100 рублями?

Образи цікаві, яскраві, повні, це Достоєвському вдалося чудово. Але не дуже віриш, що люди отак сиділи і виголошували такі довгі монологи, а інші в цей час не перебивали, а сиділи і вислуховували одне одного. Чи це тільки в наш час все таке миттєве? Ти де? - Скоро буду. - Ок.

І в підсумку виявляється, що роман зовсім не про вбивство старої. Це так, епізод.

Роман сподобався, але на Достоєвському поки поставлю крапку. Наступним, можливо, перечитаю Льва Толстого.

Образ Сони Мармеладовой. Фигура противоречивая: с одной стороны - у нее не благородная профессия, с другой - Соня открытый и чуткий человек.

Достоевский упоминает о ее некрасивой внешности и лице, но делает акцент на глазах. Глаза Сони при оживлении делали лицо добродушнее и милее. Ей было 18 лет, автор часто называет Соню “худенькое и маленькое создание”. У нее было детское лицо, которое олицетворяло невинность и чистоту.
Сонечка носила потрепанные вещи, но они отличались яркими расцветками и нелепыми украшениями. Вся ее одежда должна была привлечь будущих “клиентов”. На ней часто была смешная соломенная шляпа.

Источник: https://nauka.club/literatura/obraz-soni-marmeladovoj-v-romane-dostoevskogo-prestuplenie-i-nakazanie.html