Цитаты из книги 3:1

Минуло тільки трошки часу, а я вже знову хочу бути з тобою. Це так просто - бути з тобою. Бути весь час, кожну мить існування. Я не знаю нічого про любов. Справді. Але я хочу бути з тобою. Щодня бачити, як ти вдягаєшся, як розчісуєш волосся, як ти спиш, як їси, як миєшся, як молишся, як щось робиш і як не робиш нічого. Бути поруч. Коло тебе. Більше нічого. Це все. Я хочу вдихати повітря, котре ти вдихаєш і, - що, мабуть, уже хворобливо - повітря, котре ти видихаєш. Я хочу вбирати всі запахи твого тіла. Вони прекрасні. Цілувати тебе всюди, куди тільки можуть потрапити уста. Пестити без краю. Годувати тебе. Купати, як немовля. Колисати на ніч. Бути з тобою. Бути тобою. Бути. Я ревную тебе неймовірно. Буквально до всього. До музики, яку ти слухаєш без мене, до картин, котрі оглядаєш на самоті, до книжок, не нав'язаних мною. Я ж уміщаю цілий світ. Усе, що тобі потрібно. Все-все. Я ніяк не можу збагнути, як вдається тобі бути десь поза мною. Як вдається жити окремо. Мати власну волю. Бажати чогось іншого. Дихати самій. Чим тебе заворожує світ? Що пориває до подорожей? У чому зерна спокус? Я ревную тебе. Безнадійно ревную. До вина, від якого ти п'янієш. До хвороб, від яких ти нездужаєш, і до ліків, які лікують тебе. До твого волосся, мені не підвладного. До нігтів, котрі ростуть самі по собі. До тебе самої попросту. Це дуже важко пояснити. Ще важче витримувати це. Я знаю, що ти втомилася теж. Я завинив перед тобою. Це все нагадує терор. Але я не можу нічого вдіяти. Хочу володіти тобою цілковито. Хочу бути з тобою. Кохаю тебе. Вибач, якщо тобі неприємно це чути.

Вона мала дивовижну ходу. Навіть, якщо дивитися згори на багатотисячну юрбу, у цьому морі броунівських хитай-голів легко вирізнити її легкий, гнучкий, граційний рух. Чекаючи її ранками у відкритих літніх кафе, не дозволяючи собі ще ні кави, ні цигарки, ні вина, Воццек іздалеку помічав барвисту сукенку, послужливо напнуту закоханим вітром, пухке роздмухане волосся й нетутешній крок, від якого йому запаморочливо обривалося серце та й узагалі всередині виникало щось на кшталт гірського обвалу збанкрутілих органів.

- Дідько його знає, може, воно й не так, але мені здавалося, що чим довше ми спілкуємося, тим більше вона повторює якісь словесні конструкції, притаманні мені й уживані раніше мною. Розумієш, це важко пояснити, але слова не мали для неї жодного значення. Ні, вона, звичайно, не могла без слів, більше того - вона вірила тому, що говорила, але це була тільки гра, гра, котра приховувала суть, і гра, котра тільки для того й існувала, щоб суть приховувати. Потім, коли ми розійшлися, вона з такою ж легкістю почала вживати інші слова, у неї повністю змінився лексикон, і це була така ніби втеча чи що… Я не знаю, що це може означати. Швидше за все - нічого.

Повторюю для зовсім тупих, нас було семеро:

• Я, Леон;
• Марк, улюбленець, бентежник, режисер, маґістр;

• Артур, дрібний торговець, друг, паскедник, секундант;
• Кароль, лях, хам, колишній митник;
• Ґорвіц, адепт від карамельок і родзинок, тип загадковий і сумирний;
• Фавн (справжній статус невідомий), відверто блаженний і благий;
• багатоликий, безіменний офіціант, таксист і резидент (іноді виникає в аватарі кота).

"Подвійний Леон"

На цьому, власне кажучи, історію мого знайомства із незвичайним сімейством сіаманґів можна було б закінчити, бо все, що відбувалося далі, настільки заяложене, висмоктане до останньої клейкої субстанції багатьма жертвами трансильванського трансу, починаючи від Носферату, закінчуючи ноосферою як такою, що повторюватися немає змісту. Однак я продовжу, аби бодай поповнити реєстри резус-факторних фактів, бо що, як не збагачення реєстрів, надає нашому існуванню принаймні якийсь примарний сенсуальний сенс.

"Подвійний Леон"

Лежачи без сну, вона вдивлялася в мерехтливу темряву, де за шклом стелажів діялося щось таке, чого ніяк не можна було збагнути, де вирувало приховане життя, що погрожувало її життю. З цим потрібно було щось робити. І тоді вона взяла за звичку щоранку підніматися на гору, — ту, з якої видно інші гори, — і палити бодай по декілька сторінок, дістаючи запальничку з неповної сигаретної пачки. Вона розгортала кожен аркуш окремо, немов сподіваючись, що під страхом вогню чорні позначки нарешті відкриють свою зловісну сутність. Однак вони неодмінно залишалися незмінними, тобто навпаки — невблаганно змінними, і в цьому було щось таке хворобливе, мало не соромітне, що у неї ледве не паморочилося в голові, і вона підносила запальничку, аби швидше позбутися свого (…).

"Подвійний Леон"

Той фацет, що хворів чолом, приснився мені котроїсь ночі у білій своїй кімнатці — це було зворушливо, це обнадіювало на початку, я зжився з ним, я звикся з ним, я думав так, як він, я намагався хворіти так, як він, але виявилося, що йому також сняться сни, і одного разу він побачив мене, за столом, схиленого у співпереживанні — це блудне і блудливе коло розірвати важко або й неможливо, головне — не перескакувати ні через п'яте, ні через десяте, а йти за ритмом слів у риму кроків, і перше, ніж дійти до Воццекових снів, слід дійти до сну про Воццека, а це ще так нескоро, скоро лиш «Життя» Ґюї де Мопассана привиділось тобі, що дало поштовх до нових міркувань про суть свобод, дарованих ночами. Свобідний від часу, свобідний від необхідності бути самим собою, як і від необхідності бути всіма, звільнений від неминучої послідовності подій, свобідний від плину і від нерухомості, від несподіванок і повторюваності, від необхідності повторювати одне і те ж, від не-роману з назвою «Життя», що його написав Мопассан, крапка.

"Воццек"

— «Всі ці шляхтичі, котрі вдають із себе шляхтичів, всі ці бутафорські аристократи, котрі не мають поняття навіть про добру бутафорію — це ж просто рогулі. Вони щодня міняють краватки, але не білизну чи шкарпетки, вони роблять собі манікюр, але ніколи не підстригають нігті на ногах, вони чудово обходяться без біде, заміняючи його вчорашньою газетою, а дайте їм достатньо пива чи вина, і вони пообсикають вам весь туалет. Кожен із них, приємний начитаний молодий пан, елеґантно сякнеться на землю і так само елеґантно обґрунтує це дзен-буддизмом. А потім ще й переконає, що поезія і вино, кохання і злягання, не кажучи вже про ригання, — речі абсолютно взаємопов'язані, рівноправні та необхідні. А їхні леді! О, їхні леді — це сама вишуканість, вони дбають про зуби і про ноги, вони курять дорогі сигарети з самого ранку, вони навіть вряди-годи підмиваються перед статевим актом, якщо є вода, залишаючи волосся на емалевій поверхні ванни, якщо ж води немає, що в нашій любій вітчизні трапляється нерідко, ніщо не завадить миловидній панянці накласти де-небудь купу і швиденько змотатися, встидливо прикриваючи носика. Запам'ятай: їхні леді ніколи не обертаються позад себе. Люди, ви мені безмежно симпатичні». Що це було? Спроба утопії?

"Острів КРК"