Перверзія

О, курва, такі мудрі думки, що сам собі немилий!

Столько моих знакомых боготворят Андруховича, столько других людей говорили, насколько вкусно он пишет.
Но я почему-то никак не могу понять творчества Бу-Ба-Бу, ну, никак не идут мне книги авторства представителей станиславского феномена.
И шо? И да.
Не моё это(

Німкені, особливо з півдня, страшенно люблять італійців. Вони кінчають від самих тільки італійських імен, особливо подвійних або потрійних. Так відбуваються непорочні зачаття.

Ну, вот что это такое?
Может, если бы я имела филологическое образование, чтобы отделять и смаковать художественные методы, кучу иностранных слов и историй, то может быть тогда...
Но, к несчастью (или счастью?) при всей моей филологической натуре у меня высшее экономическое, поэтому я имею один-единственный вопрос: какую художественную ценность имеет эта книга?
Я почему-то не поняла совершенно.
Наверное, всё же не в том столетии родилась.

Цю книжку або відверто поливають обуренням, або возвеличують хвалебними одами. Якоїсь середньої реакції на неї я ще не зустрічала, тож вважала обов’язковим прочитати, щоб сформувати власну думку. До сьогоднішнього дня це був єдиний не прочитаний мною роман в Андруховича. За нього я бралася кілька разів, але далі кількох десятків сторінок діло не заходило, дійсно надто вже важка книжка для сприйняття і розуміння. Мабуть, до неї мені просто треба було дорости, адже «Перверзія» – найбільш суперечливий роман автора, як на мене. І точно найдивніше (найдивовижніше?), що я в нього читала.
Найбільш влучною фразою для опису «Перверзії» буде, напевно, назва семінару, що за сюжетом відбувався у Венеції та на який з'їхалися головні герої, а саме «Посткарнавальне безглуздя світу: що на обрії?» В концентрованій постмодерністській манері Андрухович заманює читачів у бездонну прірву містичних образів, фантасмагоричних словосплетінь, хитромудрих алюзій, неперервну містерію божевільних подій, череду костюмованих та театральних дійств, і все це під поетизоване миготіння персонажів, сюжетних ліній, магічних ритуалів, суцільних вакханалій, підсилюваних психотропними збудниками та еротичними приправами. Розібратися в цьому всьому дійсно нелегко, а вибратися з нього – ще важче. Але прочитавши, точно можу сказати, що «Перверзія» – таки дійсно найдивовижніший роман Андруховича, а не лише дивний. Він не просто вражає (хоча вражає – в першу чергу), але й збагачує, надихає, руйнує і будує заново.