Усе,що було до нашої з тобою ери,не має жодного значення.То хто може дати мені сертифікат на привласнення твого життя,якщо не ти сам?

Самоанестезія мені зараз потрібна більше, ніж усі морфії взяті.

А я ще двобою з життям не виграла. Лише відчула холодний подув невдалого загравання зі смертю і безнадійну тугу після цього.

Мабуть, простіше було б виставити захисний щит добровільної амнезії і вчитися шукати втіху в теперішньому.

Прагну душевної трепанації, нібито мені все іще мало фізичного, а не теоретичного болю.

Після всього, що довелося пережити моїй душі і тілу, невиправдано довге життя зробилося враз одноманітним, позбавленим смаку й кольору, прогнозованим, завченим, прісним. Сьогодні, вчора, завтра — все наперед відоме, зрозуміле, бачене.
...таким є фініш усіх колись безумних у своєму щасті — миттєвому, як літній дощ, щасті.

Чоловік — це короткочасна жіноча примха, яка з примхливої волі жінки стає її довгограючою проблемою. Це як бажання мати дітей і турбуватися про них.

Але у штопор входять, мабуть, не тільки літаки, що терплять катастрофу. Людина здатна ввійти в не менший штопор у передчутті катастрофи внутрішньої, не пов'язаної з чинниками матеріального характеру. Отож, на її відвернення не спроможні вплинути люди.

Я не уявляю війну, причиною якої стала б я. Не уявляю, хто б так «зійшов із рейок», щоб аж сипонув сухим порохом услід.
Мене не треба брати ані приступом, ані облогою,
через мене не треба починати бойових дій,
витрачати кошти на озброєння й амуніцію,
висилати розвідку,
влаштовувати стеження й засади,
наймати перекладачів,
виправдовуватися перед світовим товариством...

Поспіх ніколи не є добрим порадником. Поспіх - той же страх, він паралізує навіть завчені рухи й думки.

Меценат - це хто? Ти - меценат чи хто ти? Меценат той, зо дає гроші. А як називається той, хто безкорисливо відриває від себе шматок серця? Серцепошматовувач? Я тобі не меценат?!

Страждання невичерпні, поки в людині жевріє життя.

Я думаю, що кожному із нас вигідний стрес чекання, самообману, розпачу. Будь-яке душевне потрясіння, непрогнозоване хвилювання - це електричний струм для вразливої душі. Як правило, такий струм не вбиває, а лише струшує приспану енергію, стимулює до життя заржавілі сили волі... Хтозна, якою б я стала, коли б мене не вдаряло струмом...

Ніхто нікого не любив - а я була щаслива. Ні, не так: ніхто ні за ким не вмирав, але ми обоє були щасливі. Це було легко й приємно. Як таке може бути?

всі чоловіки - діти. і кожна жінка на планеті закінчує тим, що всиновлює їх.

"Як добре, що я не птаха. Що я нічого не бачу збоку."

Колись він хотів стати власником моїх думок. А йому дозволялося мати тільки тіло.