Щоденник страченої

— ...Мабуть, навіки завойованих жінок, які навіки завойованих територій, і справді немає,..

На прощання він запитав мене — таку ситу, ніби я побувала за весільним столом:
— Відчуваєш себе?
Я прислухалася до себе. Мене не було.
— Ні.
— Значить, ти щаслива.
— А коли щасливий чоловік? Коли він із жінкою?
— Не з кожною. Але якщо з тією, з якою хоче, — то щасливий.
— А ще коли?
— Коли не боїться.
— Іще?
— Коли ризикує.
— Ще?
— Коли стріляє. Рахує гроші. Здобуває владу.
— I жінку?
— І жінку.

Чоловік - короткочасна жіноча примха, яка з примхливої волі жінки стає її довгограючою проблемою.

Мій дім там, де мене чекають і хочуть, а як не чекають ніде, то я бездомна. Бездомна в оцих ось порожніх, хоч і нафаршированих усяким барахлом стінах.

Жінці важче позбутися власного життя через те, що жінка майже завжди залишається оберегом іншого життя. Того, котре вона дала.

Цікаво, людство засвоїло так багато знань, зробило винаходи, вивчило так багато слів, довчає Всесвіт - а не знає елементарних речей: не знає процесу розлюблення одною людиною іншої.

Жаль, що в природі не існує сховища, куди б можна викидати минуле, як радіоактивні відходи. Утилізувати, а далі частково трансформувати просто в сторонній досвід і не більше.

Душевну драму в повсякденному житті, на жаль, не вважають справжньою катастрофою.

..і тільки тоді я зрозуміла, що мені кришка, гаплик, the end, фініш, ґата, фертик і фініта одночасно.

Здається, мене живої нема. Є обтягнуте посірілою шкірою тіло і більш нічого.