Рай.центр

Макар. Гоцик. Люба. Молоді, здорові. Все життя попереду. Весь світ на долоні - підкоряй, дій.
Та не так все просто. Навпаки, все давно схвачено, проплачено, ніші зайняті, ролі розподілені. Тими, хто родився раніше. Хто в перебудову зумів вчасно оговтатись, зорієнтуватись, зберегти, а то й самому насидіти тепленьке містечко. Собі і своїм нащадкам. На багато років вперед.
Таким, як Макар, Гоцик та Люба треба виживати. Пробиватися вперед всіма доступними способами. Викручуватись, проявляти аправність і розраховувати тільки на себе.

Та молоді студенти не переживають, вони живуть мріями і вірою. Вірою в те, що в них усе вдасться, адже інакше бути не може.
Троє в одній маленькій квартирці, інколи голодні, та все одно щасливі у своєму космосі. І раптом - Макс. Багатий і красивий мажор на "мазератті", він увірвався в їхні життя і все змінив...
Люба, весела, усміхнена Люба, тепер далеко. Хто зна, де вона і чому... Можливо навіть за межею життя.

Ця книга зовсім не схожа на інші романи Люко Дашвар. Вони у неї всі сумні, та ця якось виділяється. Тут і політика, і кохання, і реалії сучасного життя.
А ще містична нотка з козаками Сердюками, які прокинулися після трьохсотрічного сну з явною місією. Але промовчу, бо то буде спойлер.

Рай.центр. Для когось і справді так. Та для багатьох пекло. Викрутитись, заробити трошки грошей. Сьогодні вдалось. А завтра буде новий день і все по-новому. Більшість не живе - виживає. Ось вона правда життя. Сумно і в раю буває.

Перевод.

Макар. Гоцык. Люба. Молодые, здоровые. Вся жизнь впереди.
Весь мир на ладони - покоряй, действуй. Но не так всё просто. Напротив, все давно схвачено, проплачено, ниши заняты, роли распределены. Теми, кто родился раньше. Кто в перестройку сумел вовремя опомниться, сориентироваться, сохранить, а то и самому насидеть тёпленькое местечко. Себе и своим потомкам. На многие годы вперед.
Таким, как Макар, Гоцык и Люба, нужно выживать. Пробиваться вперед всеми доступными способами. Выкручиваться, проявлять сноровку и рассчитывать только на себя.

Но молодые студенты не переживают, они живут мечтами и верой. Верой в то, что у них всё получится, ведь иначе быть не может.
Трое в одной маленькой квартирке, иногда голодные, и всё равно счастливые в своем космосе. И вдруг - Макс. Богатый и красивый мажор на "мазератти", он ворвался в их жизни и всё изменил...
Милая, весёлая, улыбающаяся Люба, теперь далеко. Кто знает, где она и почему... Возможно даже за границей жизни...

Эта книга вовсе не похожа на другие романы Люко Дашвар. Они у неё все грустные, но эта как-то выделяется. Здесь и политика, и любовь, и реалии современной жизни.
А еще мистическая нотка с козаками Сердюками, которые проснулись после трёхсотлетнего сна с явной миссией. Но промолчу, потому что будет спойлер.

Рай.центр. Для кого-то в действительно так. Но для многих ад. Выкрутиться, заработать немножко денег. Сегодня удалось. А завтра будет снова день и всё по-новому. Большинство не живёт - выживают. Вот она правда жизни. И в раю бывает грустно.

С каждой книгой я всё больше уверяюсь - Люко Дашвар - вот просто мой автор.
Я люблю читать на украинском, поскольку это приносит мне большое эстетическое удовольствие и позволяет сохранить в себе знания относительно родной речи, кою я терять ни в коем случае не желаю. Мне нравится простая чернота жизни. Не та, где девушка плачет от пожаре в собственном кафе или о забытой в такси сумочке, где был только что купленный в рассрочку айфон. Не, это тоже конечно страшно, но мне больше нравится читать о селе, о дрязгах насчёт электричества, о "забавных" способах украинских студентов подзаработать на яичницу и пиво на вечер. Мне нравится читать о том, что мне ближе; о том, что идёт прямо рядом со мной. Что ещё безумно привлекает меня в книгах Дашвар, так это её умение ювелирно, словно сплетая салфетку из тонких кружев, вносить в повествование мистическую составляющую. Серьёзно, я от неё просто балдею. В особенности, когда она так неожиданно возникает в сюжете, прямо как двадцатка в зимней куртке.
Аннотация заставила меня немного превратно подумать о сюжете. Я думала, что вся книга будет как обычно виться вокруг главной героини, но Дашвар внесла очень много персонажей и позволила нам рассмотреть не только что-то одно. Люба же... она была словно... ну... короче, как пожарная тревога на подводной лодке: зазвенела по делу и тут началось. Бывает целый рай.центр как ничто на карте, захочу - сотру, а бывает, что и один человек может перевернуть мир с ног на голову у тысячи себе подобных. Мне нравятся персонажи. Все. Они невероятно человечны, самые обыкновенные люди. Ну, не считая серденят. Вот они уж больно литературны, хоть и прибавили картине юмору и колоритности. Но то, как все оказались связаны, все эти повороты, заставляли меня вскрикивать при чтении. Изначально я не совсем понимала что за дуристика творится в головах некоторых людей, но потом, когда все паззлы встали на место и я смогла рассмотреть картину, мне стало понятно, что я просто недопоняла персонажей.
Лично я рекомендую к прочтению, но книги Дашвар всегда были и есть на любителя. Не ждите от неё радужных концовок. А знаете почему? Потому что в жизни люди, увы, умирают, а Люко именно о жизни и пишет.

Цей роман дуже-дуже відрізняється від попередніх книжок автора. Тут Люко Дашвар настільки заглибилася в містику, що далеко не всі зуміли простежити в романі зв'язок з реальністю. Я, наприклад, зуміла. Мене навіть потішила поява в місті двох "серденят гетьмана Дорошенка", які триста років спали й раптом пробудилися. Сподобалися мені й трійця головних героїв - Люба, Макар, Гоцик, Любин хлопець Макс. Сподобалася боротьба двох заклятих ворогів - Сердюка й Коноваленка - за світло/не світло в районній лікарні... Сподобалося все. Особливо яскраво втілено в книзі той факт, що за завісою багатства дуже часто можуть коїтися мерзенні речі, навіть якщо вони прикриті маскою благонадійності й добрих намірів. Отже, роман порушує важливі питання, про які не можна не думати. Відгукина нього дуже суперечливі, і вже це, на мою думку, гарний привід його прочитати, щоб мати власну точку зору.

Интересная интерпретация слова "райцентр" - центр рая. Место, которое ищут души погибших 340 лет назад Запорожских казаков. И центр этого рая не в Киеве, как им поначалу казалось...
Сюжет книги, конечно, не нов. Чем-то напомнило Полякова. Но вместе с тем... Красивый язык, интересная философия, мистический сюжет. Да, намешано на мой взгляд слишком, некоторые линии, рисующие картинку в целом, вызывают скептическую улыбку, но в общем книга оставляет после себя грусть. И чувство, что в этом мире никогда и ничего не изменится. Не стоит и пытаться.
Любу жаль. Неожиданный конец.

Смерть - не выход. Вход.

Хоча прочитала на цю книгу чимало нейтральних, і навіть негативних рецензій із закидами, мовляв, Люко Дашвар видихалась, але книга мене приємно вразила і навіяла легку ностальгію за студентським життям:).
Велике місто поєднує долі амбітних молодих людей, таких різних, але повних планів та бажань. Сюжет ніби не новий, але написаний настільки живо, настільки по-дашварівськи, що книга просто "ковтається".
Хороша книга про дружбу, про мрії, про молоді амбіції, про людську гідність, про підлість і про Любов, яка рудоволосим вихрем вривається в розмірено-бурхливе студентське життя головних героїв, щоб змінити його і показати, хто ким є насправді.
Моя оцінка-тільки 5!

Книга задела в моей душе очень много струн.
Во-первых: дружба между парнем и девушкой. И что не говорят, а она существует. Автор доказывает, что она есть! Лучший друг - он понимает тебя с полуслова, по твоим словам понимает какое у тебя настроение, поможет в любой момент, на работе тебя будет прикрывать, в горло любому вцепится за тебя, даже девственности лишит, если надо...

Читая, так стыдно было за современную Украину, за нашу власть. У каждого человека правящих кругов есть свой грех, своё преступление... действительно очень обидно, что так уж устроено наше общество. Связями и деньгами можно добиться чего хочешь. А если твой враг - тоже шишка где-то, тогда из-за личных интересов нескольких людей переворачивают всю страну, простых людей. Вообще, люди - перестали быть ценностью, и это так явно показано в книге. Что значит - человек? Единица для борьбы, оружие, ничтожество. а с другой стороны, не все "мажоры" - сволочи. даже самые простые люди становятся суками.
А любовь? Готовы ли мы ради любимых жизнь отдать? Все ведь любим бросаться красивыми фразами, умеем. А отвечать за слова? А любить мы вообще умеем? А как отреагируем на смерть любимого человека? Как будем мучиться, если его смерть - наша вина?
А если ты - самоубийца? Если хотел жить, но не смог удержаться? какого это просто так существовать, лишь душою. всё видеть, слышать, ощущать, но не в состоянии быть услышанной и увиденной...

А смогла бы я, попав в большой город не потерять своё "я"? Остаться такой же, самой собой. Не подкладываться под то, как кому угодна, а самой диктовать себе правила...? может быть, скоро проверим :)

Лично я прочитала книгу за 2 ночи и была крайне не согласна с концом. Я так хотела хэппи энда...

мене попереджали, що це найслабша книга автора. але не можу погодитися. тому що в книзі яскраво описується студентська романтика, юнацький максималізм та дружба в двадцятисемиметровому космосі. як завжди, був присутній невеликий містицизм(ну так, крім книги "Мати все"), але він був такий добрий, що викликав тінь посмішки(так, дорошенкові вояки дуже легко вписалися в сучасний київ зі своєю допомогою добрим душам). кожен з трьох молодих людей пішов своєю дорогою, деякі морально впали, деякі померли, а хтось залишився непохитним борцем за свої сподівання, та гармонія у невеликій оселі залишилася непохитною. для мене оселя стала символом добрих справ та хороших людей, їх об’єднання та самостійності.

Для мене книга стала відкриттям. Так, я вперше читала твір автора, досі Люко Дашвар для мене лишалося лише буквами на папері. І меня пощастило - рекомендація виявилася вдалою, текст смачним, а герої - цікавими.
Сучасний Києв, старий центр, розвалена шпаківня на 20 метрів, де опинилися троє студентів. Молоді, натхненні, впевнені та націлені. На пізнання світу і себе, на успіх, але не за будь-що. Чи зможуть вони донести усе світло душ? Виявляється, що моральність - не така проста категорія, яка ніби-то доступна лише бідним грошима. Макар і Макс, дві протилежності, впевнено перекреслюють це ствердження (автор сам спростовує себе, так).
Чомусь автор вважає, що провінційність автоматично означає світлість душі, безгрішність... Не знаю, саме ця інтерпретація для мене виявилася дещо інфантильною
Так, саме інфантильність вирізняє твір. З одного боку ідеалізація бідних-простих, з іншого - демонізація людей при владі. Чорно-біла гама символічно вплетена і в текст повісті.
Але найголовніше - чому вона втопилася? Через пігулку, яку з’їла? Дурня. Через не можливість відносин з Максом, адже його мамці голки встромила в дупу? Нісенітниця.
І, до речі, саме містичний план найцікавіший у тексті. Братчики-сердючата дуже сподобалися. А от подорож на катерку якась вийшла дуже нятягнута.
Так, багато тенденційного, але текст таки добрий.