Мы живые

Ми спалюємо села дощенту, косимо кулеметами доведених до відчаю селян, коли ті вбивають комуніста. А потім партійні братчики битого п'ють шампанське в гостях непмана з діамантовими запонками на сорочці. Ми на це дивимося крізь пальці.

Для них ми не досить червоні. Ми — не революціонери. Нас викидають, як зрадників. Викидають ща троцькізм. Викидають, бо ми не втратили зіркості й совісті, коли цар пішов із престолу, — тих зіркості й совісті, які змусили його піти. Викидають, бо ми кричали їм, що вони програли битву, задушили революцію, продали народ і не лишили нічого, крім влади, грубої влади. Ми їм не потрібні.

Я гидую вашими ідеями, бо не знаю гіршої несправедливості, ніж давати людям те, на що вони не заслужили. Бо люди не рівні у своїх здібностях, і ніхто не має ставитися до них так, наче вони є рівними в них.

Вона казала "ні" його словам, але "так" — його голосу.

Тому що Бог — хай би що цим словом називають — то найвище поняття про найвище можливе І той, хто ставить це поняття вище за свої можливості, дуже низьку думку має про себе і своє життя. Це рідкісний дар — відчувати шану до власного життя бажати найкращого, найвеличнішого, найвищого тут, зараз, для себе самого. Уявити Царство Небесне, але не мріяти про нього, а вимагати його.

Я чотири роки гнив у Сбіру. Потрапив туди через те, що бачив людей, які вмирають із голоду, ходять у лахмітті, стогнуть ід чоботом, — і хотів для них свободи Я досі бачу тих, хто голодує, носить лахміття й стогне під чоботом. Тільки тепер цей чобіт — червоний. Я не за те йшов у Сибір, щоб боротися за очманілу, п'яну від влади кровожерливу банду, яка душить народ, як ніхто не душив його досі, за якої свободи стало ще менше, ні було за царя!

Охайний, добре підігнаний, із міцними складками дорогого матеріалу, це жакет не стогнав, як весь інший одяг навколо Кіри, про виснаження м'язів під ним. На англійських товаришках були шовкові панчохи - дорогі, з брунатним відливом, вони міцно сиділи на ногах, узутих у гарні начищені коричневі черевики.

Мы выстоим, Лео. Вместе. Мы выстоим против всех: против этой страны, против этого времени, против миллионов людей. Мы сможем. Мы выдержим.

Видишь, мы с тобой оба верим в жизнь. Но ты хочешь бороться за неё, убивать и даже умереть ради неё, а я лишь хочу жить ею.

Но что есть государство, как не слуга и не одно из полезных приспособлений для огромного числа людей, вроде электрического света или водопровода? И разве не нелепо заявление, что люди существуют для водопровода, а не водопровод для людей?