Трохи пітьми, або На краю світу

повірте, набагато легше збожеволіти, ніж зазирнути в очі дійсності.

– Є дві речі, які роблять мене такою, яка я є. Я завжди кажу тільки правду, і я завжди роблю тільки те, що справді хочу. Роби так само, і наші дороги будуть іти поруч.

Неможливих речей немає. Є недостатня кількість спроб.

Коли відмовляєш чоловікові раніше, ніж даси, він або тікає, або прив’язується до тебе, як до мами…

Гінекоогія - це фашизм у мініатюрі. Шпателі, щипці, люстерка. Здавлені зойка, надламана сором'язливість і загнена в підсвідомість травма на все життя. Це надругання над жіночою гідністю. В гінекологію йдуть душі, котрі в минулих життях були ідеологами тоталітаризму.

Вона як хворий зуб: і торкатися боляче, і перестати не можеш.

— Пес Дець, — підказує Артьом. — Забавний такий песик, що підкрадається непомітно.

«хороший хлопець – це ще не професія». Чесним бути мало. Потрібно бути тверезим.

Що насправді ніякого «божевілля» не існує. Існує просто інша реальність, в яку потрапляють ті, кого звуть божевільними. І ця реальність така ж справжня, як і реальність «здорових», просто вона менш витоптана. Вона – як неторканий степ, де не ступала нога іншої людини.

Я боюсь таких людей. Боюсь людей, яких я не можу читати з обличчя.

Очі – два пустих нулі.

Кажуть, не можна людину відривати від того, на що вона задивилася, бо тоді щось їй там в голові може заскочити, вона кинеться на тебе і покусає голодними очима.

апофеоз нещасної любові. є люди, які тільки саморуйнації і прагнуть. потім це називають нещасною любов*ю. я теж такий, хулі тут додаси.