Гулящая

Насколько сильно я люблю книги о бедняках, настолько же не люблю украинскую классическую литературу за то, как отвратительно в ней показана бедность народа. Почему бедняки других стран описываются совсем иначе, почему они могут вызвать абсолютно разную палитру эмоций, а украинские селяне ничего не вызывают, кроме щемяще-скребущей пустоты? Вопрос риторический.
Данный роман заинтересовал меня поднятой темой – судьба девушки в украинской глубинке. И книга меня приятно удивила, в какой-то момент я понял, что нашел абсолютно нетипичное произведение украинского классика, ведь вся школьная программа – скука смертная. Были довольно интересные моменты, например: девушку могут посчитать ведьмой, если в нее влюбляется парень; женщина сорока лет считается старой бабкой; рукоприкладство мужа по отношению к жене считается нормой; если девушка позволяет себе что-то помимо готовки и шитья, ее непременно назовут непутевой и гулящей. Вот, вроде, и прошло с того момента 150 лет, а не изменилось абсолютно ничего. Даже та ерундистика про ведьму, ведь до сих пор некоторые люди верят в привороты, порчу, достаточно зайти в книжный магазин и увидеть целые полки переведенной зазря бумаги, по типу: «Секреты белого мага Пергидрада по сохранению семьи», или открыть районную газету, там наверняка найдется объявление супер-пупер ведуньи в десятом поколении. А еще замалчивание домашнего насилия и его декриминализация, эйджизм и стигматизация во все поля. Но это уже совсем другой разговор, слишком важный и обширный, чтобы уместить всё в один маленький отзыв.
Кстати, книга заканчивается тем, что

Ох, яка ж тяжка доля у селян була у всі часи, а найбільше у дівчат! Мені завжди було цікаво, як люди доходять до тієї стадії, що використання власного тіла для задоволення власних примх здається єдиною перспективою, адже не від доброго життя люди до такого доходять. Саме історією такої тяжкої долі і є роман Панаса Мирного "Повія".

Головна героїня роману - звичайна сільська українська дівчина Христя. Вона гарна, молода, весела, жила зі своїми батьками хоча й бідно тат тяжко, але досить щасливо. Так би вона й прожила все життя у цьому селі, якби один з селян не захотів її зі світу звести, бо дуже вона вже його синові у око впала, а тут ще й як на руку, батько Христі замерз дорогою з міста.

З того часу почалися всі негаразди Христі. Витрав її той поганий односельчанин Грицько до міста у найми, там її й у вбивстві звинуватили, потім мати померла. Нікому було бідну дівчину захистити, то ж і до міста вона повернулася, де доля з нею ще тяжче обійшлася, закохавши її у поганого чоловіка. З того часу життя Христі зовсім вже у прірву полетіла, з гарної дівчини місто та довірливість зробили з нею каліку, яка померла нікому не потрібна, на своїй рідній землі.

Панас Мирний - великий майстер соціально-психологічного роману. Читаючи його твори ви надзвичайно гостро переживаєте долі головних персонажів, і роман "Повія" не є винятком. Я отримала неймовірне задаволення від поринання у творчість Панаса Мирного, чого і вам бажаю.

Ех, Христе! Що ж ти коїш?! – коротко про мої думки впродовж читання.

Українську класичну прозу я читаю вкрай рідко, але завше це такі глибокі та пронизливі твори як "Повія". Для мене це роман не про несправедливість чи жорстокість долі, а про саморуйнування. В більшості своїх бід Христя винна сама. Я навіть декілька разів поривалась закінчити читання, закривала з гнівом книгу, бо ж "не можна бути такою легкодумною та наївною!". Та все ж поверталася, бо розуміла, що не заспокоюсь, поки не дізнаюсь, до чого вона себе доведе – до відродження та спокою чи до загибелі.