Шёлк

Il resto del suo tempo lo consumava in una liturgia di abitudini che riuscivano a difenderlo dall'infelicità

c'era anche un perché, ma non me lo ricordo. Non si ricordano mai i perché

- Io non amo questa lingua, monsieur. La voglio dimenticare, e voglio dimenticare quella terra, e la mia vita laggiù, e tutto.

Morire di nostalgia per qualcosa che non vivrai mai.

- Com'è la fine del mondo? -, gli chiese Baldabiou.

• Invisibile.

Бальдабью он застал у Вердена, за бильярдом. Бальдабью всегда играл один — против самого себя. Такие вот партии. Здоровяк против калеки, говаривал он сам. Первый удар он делал как обычно, а второй — одной рукой. В тот день, когда победит калека, прибавлял Бальдабью, я навсегда уеду из этих мест. Годами калека проигрывал.

– Ти помер, – сказала вона. – І в світі не залишилося нічого прекрасного.

Якщо йому так кортить туди податися, я можу тільки переконати його, що він зобов’язаний повернутися.

Якось увечері Елен спитала його:
– Що це таке?
– Це вольєра.
– Вольєра?
– Так.
– А для чого вона потрібна?
Ерве Жонкур не зводив очей зі своїх креслень.
– Спочатку ти заповниш її птахами, а потім, коли настане щасливий день, відчиниш дверцята і будеш стежити, як вони відлітають.

У темряві було так легко кохати її – та й не кохати теж.

«Повертайтеся, або я помру».
Ерве Жонкур сховав аркушик до внутрішньої кишені свого сюртука.
– Дякую.
Він уклонився, підійшов до дверей та зупинився, щоб покласти кілька банкнот на столик.
– Забудьте про це.
Ерве Жонкур здивовано обернувся.
– Я маю на увазі не гроші, а ту жінку. Забудьте. Вона не помре, і ви це знаєте.

чоловіки на Сході віддячували своїм коханим за вірність, даруючи їм не прикраси, а витончених, найкрасивіших птахів.

– Який він, кінець світу? – спитав Бальдаб’ю.
– Він невидимий.

Все мы великолепны, и все мы отвратительны.