Тлом оповідання слугує скрутне становище головного героя, автор нам хотів донести злигодність, нещасність дитини у місті, де сирота повинен сам правдою і неправдою добувати собі на хліб. Дмитрик - щира, відкрита дитина, яка попри свою бідність не помічає напівзаваленої хати, свою обірвану одежу, страждання матері, яка вимушена працювати з дня на день. Контрастом слугує природа. Дмитрик, вийшовши з хати, сірої, страшної, одразу забуває про все, опинившись на вулиці, де життя вирує, небо чисте, синє, де є друг, який навчить "хорошому". Так одного разу він забув за недужу матір. Протиставленням Дмитрику є його друг, який вчить красти, палити, прохати грощі у багатіїв. Але доля вирішує виправити Дмитрика, забравши у нього найцінніше, що в нього було, що по -справжьному потрібно цінувати - матір. І те перетворення, те нещастя, яке спіткало хлопця відкриває йому очі на життя, на реальність. В цьому, звичайно, відкритий хід автора, оскільки мала дитина не може мислити в таких високих категоріях, як дружба, обовязок, вона ще не взмозі оцінити свої вчинки настілько рефлексійно. Цей монолог для нас, для того, щоб ми замислились над собою, над своїми вчинками, заглянули в свою душу, чи настільки вона чиста, як у Дмитрика, чи є хтось, хто впливає на нас погано. Ми понні стерегти себе від таких "хорших" друзів. Хоч і не всі вчинки ми можемо побачити так яскраво, як вони описані в оповіданні, але злі вчинки потрібно уникати, та виправлятись, адже уникання відповідальности може призвести до тяжких втрат.
7 понравилось
