Поза межами болю

Прочитано еще одно произведение из школьной программы ."Поза межами болю" первое ,что я прочитала в одиннадцатом классе .Неплохо, но есть минусы .

Сюжет . Повесть-поэма маленькая по объему (всего 70 страниц), поэтому события происходят быстро .Автор  на напрямую осуждает войну и показывает ее жестокость через героев .Что мне не понравилось так это лирические отступления. Я не против ,но зачем так много!

Герои .Бояни (серб) ,Сабо (венгр),Николич (серб),Штранцингер (австриец),Пшилуский (поляк),Добровский (украинец),Оглядівський (украинец) – автор. Я долго не могла разобраться кто есть кто .Персонажи очень похожи друг на друга .Есть отличия,но они ,на мой взгляд ,незначительные .Но объём не позволяет раскрыть героев как следует .

Язык. Написано сносно. Встречала и хуже и лучше .Ничего особенного .

Финал .Предсказуемый ,потому что, автор сам раскрыл его в самом начале. Я думаю , что это ничуть не портит произведение, а наоборот делает его еще лучше .

Кому рекомендую прочитать .Украинским одиннадцатикла́ссникам ,которые будут читать "Поза межами болю "по программе .

Кому не рекомендую прочитать Людям со слабой психикой .Есть очень жесткие моменты.

Чудовий зразок експресіоністського твору в українській літературі (так-так, не один страшний - принаймні для мене - новеліст Василь Стефаник тут відзначився).
Книга й справді вражає. Повість-поема зовсім невелика за обсягом, але викликає стільки екзистенційних питань, що видається твором значно більш грандіознішим. Усе - через масштабність змалювання дійсності: Перша світова, суцільна безнадія і смерть, а на цьому тлі - життєві долі шести чоловіків, які рятуються від ворожих армій і - як свідчить один із утікачів - від усього людства, адже недарма він зазначає, що не хоче повертатися до світу людей... Утеча від світу в цій повісті - не романтичний жест, а життєва необхідність. Проте, виявляється, і без Homo sapiens (чи вони то?) ніяк.
Кілька вражаючих епізодів, як-от: добуті злочинним шляхом гроші, які з’їдає напів?божевільний герой; тваринний танок-змагання у витривалості - і перед читачем постає цілісна картина "бранців, 60 000 душ, що їх із собою та погнали на албанський «шлях смерті» серби". Поза межами болю, поза межами розуміння й поза межами жаху загинуло із них 45 000.
Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Замечательный образец экспрессионистского произведения в украинской литературе (да-да, не один страшный - по крайней мере для меня - новеллист Василий Стефаник здесь отметился).
Книга действительно впечатляет. Повесть-поэма совсем небольшая по объему, но вызывает столько экзистенциальных вопросов, что кажется произведением значительно более грандиозным. Все - из-за масштабности изображения действительности: Первая мировая, сплошная безнадежность и смерть, а на этом фоне - жизненные судьбы шести мужчин, которые спасаются от вражеских армий и - как свидетельствует один из беглецов - от всего человечества, ведь недаром он отмечает, что не хочет возвращаться в мир людей... Бегство от мира в этой повести - не романтический жест, а жизненная необходимость. Однако, оказывается, и без Homo sapiens (они ли это?) никак.
Несколько впечатляющих эпизодов, например: добытые преступным путем деньги, которые съедает полу?сумасшедший герой; животный танец-соревнование в выносливости - и перед читателем предстает целостная картина "пленников, 60000 душ, которых с собой и погнали на албанский "путь смерти" сербы". За пределами боли, за пределами понимания и за пределами ужаса погибло из них 45 000.

Минулого тижня мене викликали до кабінету директора. Чудова жінка, Тетяна Миколаївна, сповістила мене про намір докинути на мої тонкі медалістські плечі чергову наукову роботу, а я із задоволенням прийняла її добровільно-примусову пропозицію. Наукова робота, сказала мені директор, має бути або за чорнобильскими хроніками, або за повістю-поемою Турянського "Поза межами болю". Добре, відповіла я, приваблена сильною назвою, я обираю другий варіант. Тетяна Миколаївна подивилась на мене чи то зі скептицизмом, чи то із жалістю, та, кивнувши, відіслала на заняття.
Сьогодні, зваривши кави із нового гарненького пакунка "Якобс", я всілася в крісло, відкрила букепп на планшеті і ридала, здається, всі 143 сторінки, які вмістила у собі ця повість-поема.
Це капець. Не маю жодного уявлення, як розповідати про тему, мету і проблематику твору без сліз.
Клятий світ.

Чому в житті все іноді так сумно й несправедливо?

Чому люди повинні страждати за чужі інтереси?

Чому змушені виживати будь-яким способом?

Чому змушені забувати про те, що вони Люди? А де ті справжні Люди? І чи є вони взагалі?

Чому вони повинні загинути на чужій землі за чужі інтереси? Не побачивши батьків, дружин, дітей? Не попрощавшись? Не отримавши заспокоєння душі?

Чому вони повинні бути приречені на страждання? На вічні муки?

І чому хтось виживає, а когось уже не врятуєш?

І чому ми змушені знаходитись поза межами болю?

Украинский для меня - иностранный язык, но я старался.
Во-первых, потому, что любой текст в оригинале звучит совсем иначе, чем в переводе. А на украинском все звучит вообще волшебно и по-эльфийски, особенно образные и красочные тексты поэзии в прозе. На мой взгляд - очень мелодично и эстетично. Во-вторых, потому что перевода на русский и нет.

Тематика первой мировой войны, тема обреченности и безнадежности. Вот эта безнадежность и обреченность правда невольно напоминает о Ремарке и его "На западном фронте без перемен". Хотя мне все больше кажется, что это тема любой войны. Я мог бы сказать, что многие моменты и отступления были явно поэтически приукрашены (я не говорю про описания, сравнения и метафоры - они как раз органичны) и слишком пафосны для того, чтобы на этом акцентировали внимание люди, умирающие от голода. И в то же время, я не могу этого сказать. Из семи человек остался в живых только один, это биографичная история, и остальные шестеро уже не уточнят, что было на самом деле, а что дополнено.