Поза межами болю

Де тебе шукати, небесна сило?
Чи в опарах людської крові?
Чи в димі світового пожару?
Чому так байдуже глядиш?

Чому проклято мовчиш?

- Дивіться, з яким презирством вона відвертається від нас! Не плач, Бояні, не плач перед салоновою дамою, бо її ніжні уста скривляться з відразою самички на вид твоєї слабодушності. Не сльози, не душу, показуйте дамам тіло, м'ясо, обвинуте наймоднішим платтям, обвішане блискучими світильцями й підшите все рухливим, солоденько-змисловим, безмізким пустомельством! Тоді жінки будуть вічно ваші - на короткий час...

Хіба ж усе життя не ілюзія?

Через сльози і терпіння
Шлях веде до просвітління:
Хто боровся, скутий тьмою,
Тому сонце - мрія мрій.

Його скрипка — це було все, що воєнна доля йому лишила.
Куля забрала йому очі.
Його мати з болю вмерла, а його суджена скочила в ріку, й ніхто її більше не бачив.
Він дізнався про їх долю й від того часу онімів.
Замкнув увесь біль у темряві своїх очей і своєї душі і скам'янів.

Не буди його болю,що спить.Це був би злочин...злочин...

Люди дали їм замість ніжності прокльони, замість серця гарматні кулі, замість родинного щастя кайдани неволі.

<...>тільки душа може побачити, відчути й розуміти душу.

Ні, це людські істоти. Бо тільки людина так тяжко страждає.

Час перестав уже існувати для мене.
Немає для мене будучності, не стоїть за мною минувщина.
А теперішність?
Це кривава точка межи двлма вічностями.
Це рана, що росте чимраз більше вглиб і вшир і своєю блідою кров'ю закриває мені все майбутнє і все минуле.