Історія катастрофи від самого початку, тобто від будівництва, і до укриття 2019 року. Кількість використаних джерел вражає (список на 40 сторінках!).
10 днів я читала цю книжку... Робила перерви, бо просто неможливо спокійно читати про те, як будували з численними помилками, неякісними матеріалами, "гнали" строки, нехтуючи техбезпекою... Про те, що незважаючи на явне недотримання чітко розписаного плана експерименту, його все одно вирішили провести "будь що". Що, коли все таки сталося, ніхто й гадки не мав, що саме, бо всі були 1000%-во певні, що реактор не може вибухнути, то ж і не бачили очевидного. Не можливо без стискання серця читати, як відверто жертвували собою ті, то перший опинився там, бо ж "якщо не ми - то хто?". А пам'ятаючи "Припятский синдром" Любові Сироти , ще більше воно стискається, коли усвідомлюєш, що і тих, хто жертвував, і тих, хто втратив все при переселенні, просто кинули напризволяще...
Більше за все обурило те, що беручись гратися у "мирний атом", ніхто достеменно не знав про нього. Дали установку, що він - безпечний, і від неї відштовхувалися. Жодної інструкції на випадок ЧС, жодного плану дій, жодного повного розуміння процесів усередині. Читати про поведінку "лідерів" було просто гидко, а Горбі просто хотілося по пиці заїхати, бо ж він завжди був певний, що вони ВСЕ зробили правильно! Певний до тепер! Особливо, мабуть, правильним була вимога проведення параду 1-го травня "щоб не допустити паніки", %$&(^%$!
Я наробила купу закладок, думала, використаю, коли писатиму відгук. Але потім всі їх передивилася і зрозуміла, що не вистачить ніякого відгуку, щоб все те подати... Всі ці кричущі деталі, які просто волали, що до добра не доведуть! Це треба просто читати... Стиль Плохія не те, що дуже сподобався, але відчутно, що книга писалася для західного читача. Автор намагався не лише розказати про катастрофу, а й спробував розтовкмачити що ж то була за країна така дивна - СРСР, де логіка і наука ніяк не поряд із "Партія наказала!". Те, як він зрозуміло подає складні питання (технологічні моменти і т.д.) мені імпонує. Буду читати його і далі.
Щодо самого видання. Мені вже не перший раз трапляється цей Бібколектор, видання якого відмінні від видань Фоліо лише відсутністю лого останнього. Може то якийсь "відросток" видавництва - не знаю. Проте книжка містить ті ж самі традиційні "фішечки": відсутність редагування, очепятки, неточності перекладу. Запам'ятався "танк" - калька з англійської tank - резервуар (чи то підземний водний, чи то наземний). З якогось дива у Прип'яті з'явилися "жилі будинки" По селах лишилися "старики" А без професора Легасова влада "справитися" не могла... А глава 18 називається "Побудження" (в сенсі "пРобудження")...
Цікавим було дізнатися про становлення "Руху". Для мене він завжди асоціювався із В'ячеславом Чорноволом, а не з Драчем, Щербаком та Яворівським...
Після прочитання занотувала собі спробувати знайти і переглянути фільм Юрія Щербака "Запредел" (рос.) про постраждалі райони. Прочитати у майбутньому (поки що вистачить мені цієї теми) його книжки про Чорнобиль. І вчора ж таки прочитала статтю білоруса Алеся Адамовича "Честное слово, больше не взорвется, или Мнение неспециалиста" (1988, 1991). У книзі вона згадується як стаття-звинувачення адмінапарату. А у тексті, що я читала, автор вказує, що вона написана на особисте прохання Горбачова... Дивно...
13 понравилось
