Kisasszonyok

Прекрасная и добрая история знакомит нас с четырьмя дружными сёстрами, у каждой из них есть мечты и свой неповторимый характер. Ты привязываешься к девочкам, которые даже в непростое время придумывают весёлые игры и поддерживают друг друга. Каждая из них проходит свой жизненный урок и пытается стать лучшей версией себя. Книга правда поучительная, но даже если бы в ней не было столько явных рассуждений о морали, хуже от этого бы не стало. Ведь эти мысли вполне органично читаются в поступках и изменениях главных героев, которым невозможно не сопереживать.

Або такий вид класики не мій, або книга справді погана. Я знаю, що більшості книга сподобалася, але, на жаль, не мені, тому прошу пробачити, якщо десь висловлюся зарізко і зачеплю вашу неосяжну любов до книги)

У книжці описується життя 4 сестер та їхньої матері. Власне, я не побачила ніякого розвитку сюжету, таке враження, що топталися на зав'язці цілу історію. Спочатку мені подобалося, бо було так спокійно і добре, але швидше всього цьому посприяла підвищена температура мого тіла коли вона спала, повернувся чистий розум - і я зрозуміла, що це нікуди не годиться! Не можна сказати, що геть нічого не відбувалося. Однак перша глава задала таку високу планку: життєві негаразди, пройдемо їх гідно. А де? А їх не було, все те, що описали, було настільки нудним і жалюгідним..... Таке враження, що авторка взагалі не думала над книжкою.

Героїні плоскі, картонні, нереалістичні. Якісь порцелянові лялечки. Авторка старалася подати персонажів як неідеальних людей, що намагаються змінити себе на краще, але, Боже мій, їй не вдалося. Знову ж таки з ними не ставалося жодного адекватного конфлікту, в якому можна було б прослідкувати зміни. Всі ті історійки - дитячий лепет, ну реально. Гаразд, була яка-не-яка кульмінація, коли вони всі похворіли на скарлатину, але її не вистачило, щоб перекреслити весь негатив. І до того ж боротьба з хворобою не залежить від твоїх чеснот, хіба від стоїцизму. Але про який стоїцизм ми ведемо річ, якщо те й діло, що їх вчили бути покірними овечками.
По-друге, забагато тексту. Діалоги, монологи в повітря. Для чого це? Воно тільки бісить і створює ефект театральної гри. Спочатку я не розуміла, чи це з стьобом, з фарсом говорять чи в авторки такий стиль написання. Напевно, друге.
Єдиний перс, який витягував роман, Лорі.

Взагалі ця книжка - маніфест покори та приниження перед чоловіками (хоча так сказати теж буде неправильно, бо в деяких моментах Джо ппц як їхала по Лорі), подавлення власних потреб, себе. Блін, яка була класна Джо напочатку і щось безхарактерне створилося з неї наприкінці.

Більшість дійових осіб суперечили самі собі. Простий приклад, Лорі каже: "Я не люблю, коли мене повчають". Через 3 сторінки Джо з бухти барахти починає йому читати мораль і він такий ножкою тупнув, губку відкотив і... што?
Наука місіс Марч пройшла повз мене. А все через відсутність підтвердження діями і довгі награні монологи. А в моменті, де вона підбирала Меґ жениха, взагалі збісила. Типу нічо-нічо полюбить! Так хоч би він ще багатим був, тоді я б зрозуміла, чому вона це робить. Короче...
Відео з тіктоку обнадіяли мене крутими любовними лініями, але їх було справді мало.
Купа невідредагованих моментів. Звідки в зубожілої сім'ї захмарні гроші на регулярну допомогу бідним, пікніки, бали? На одній сторінці плачемо, бо не отримали подарунка на Різдво, плаття нового не маємо, на другій - їмо пишний обід. Та й цей містер Марч якийсь мутний тип. Яка адекватна людина в 40-50 років буде йти на фронт, кидати свою сім'ю, ще й в матеріальній скруті (хоча ху новс, чи була та скрута)? А всі з нього пилинки здмухували і боготворили
В оправдання: була одна сцена, яка припала до душі, лише тому що в мене було зовсім недавно схоже в житті і відрезонувало мені. Але це капець який суб'єктивний плюс. Інший - це поповнення словникового запасу, і те весь лексикон я знала і розуміла, але нечасто використовувала.
Якби Луїза була жива, я б порадила їй йти в лірику або ще краще драматургію, але точно не в прозу!
залишаю посилання на мій пост в Інстаграмі.

Луиза Мэй Олкотт

«Маленькие женщины»

———

Эта история о четырёх сёстрах: Мег,Джо,Бет и Эми, которые абсолютно не похожи друг на друга,они разные, но всегда вместе проходят через трудности несмотря ни на что. 

Про эту книгу я слышал много положительных отзывов,от разных блогеров и не только.И я решил рискнуть и прочитать её.  

Эта история целиком и полностью пропитана домашним уютом,и семейными ценностями. 

Главные героини просто прекрасны,они переживают вместе каждую радость и печаль и, не смотря на все преграды, не ломаются. Пусть они и ссорятся, но очень быстро приходят к миру. На протяжении каждого дня, борясь с трудостями они жду своего отца с войны. 

Атмосфера в книге у меня вызвала тепло и уют,как и у каждого , кто прочтёт/прочитал эту книгу. 

Она показала мне что такое настоящая семья,поддержка и взаимопонимание. 

Я рекомендую ее к прочтению,чтобы каждый почувствовал это тепло и уют!

~~~~~~~~~~~~~

10/10

История о годе жизни 4 сестер, от Рождества до Рождества. Мег старшая сестра, она очень красивая и добрая, слишком обращает внимание на свою внешность и не любит трудиться, поэтому старается меньше распыляться на все это и смотреть все таки на то, что скрывается за красивой «оберткой». Джо настоящий парень в юбке, взбалмошная, активная и ей однозначно больше нравится окружение мальчиков, с ними веселее. У нее взрывной характер, который она пыталась обуздать и хотела стать настоящей «маленькой женщиной». Бет очень тихая, спокойная и отзывчивая. Всегда помогала по дому и никогда не отказывала в помощи сестрам. Эми самая младшая, но в свои годы обладает сильным характером. Мег и Джо были очень связаны и у каждой из них была связь с младшими сестрами — Мег с Эми, а Джо с Бет. За год с сестрами происходили разные ситуации: были поставлены интересные сценки в «театре», дружба с соседом Лори, помощь нуждающейся семье, новый рояль у Бет (подарок мистера Лоренса), тайная организация на чердаке, пикник на природе с палатками, неделя ничего неделания и ее последствия, тяжелые испытания. Больше всего мне понравилось то, какая сильная связь была у девочек и как они оберегали семейные ценности. У каждой из них был свой недостаток над которым они работали и пытались все свои слабые стороны превратить в сильные, в этом им помогала мама, которая давала советы и показывала все на жизненных ситуациях — как можно поступить иначе и зачем это нужно делать.

История про четырех сестер Марч широко известна и популярна. Я думаю, это потому что книга рассказывает историю взросления, а с взрослением у многих дела обстоят как минимум не просто. У каждого найдется по паре болезненных историй на эту тему.

Я понимаю, почему «Маленькие женщины» стала классикой, почему ее проходят в школах, почему история была экранизирована пять раз — эта история легкая, светлая, полная надежд и мечт и очень мудрая в своей простоте.

Исторические романы, кстати, я не люблю, но эту книгу прочитала с большим удовольствием. В каждой из героинь увидела свои черты и слабости: вместе с Мег, Джо, Бет и Эми училась управлять своей вспыльчивостью, убедилась, что ленность — это скучно, а любовь и благодарность — лучшие мотивы.

Эту книгу здорово читать вместе с младшими слушателями перед сном. Да и не младшим — тоже здорово. Советую, в общем! А сама пошла заказывать вторую часть «Хорошие жены».