Логотип LiveLibbetaК основной версии
Обложка
User AvatarВаша оценка
4,3
(3)

Куди вітер віє

Степан Васильченко
<p>Загалом символіка вітру, що в українській радянській літературі означала «революційне» оновлення набуває в п’єсі «Куди вітер віє» С. Васильченка не «пролетарського», а типово декадентського забарвлення. Його герої перебувають у стані душевного неспокою, гарячого бажання рішуче змінити своє життя, що перетинається з банальною обивательщиною.</p>

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,3
3 оценки
  • 5
    67%
  • 4
    33%
  • 3
    0%
  • 2
    0%
  • 1
    0%
User AvatarВаша оценка
Прочитали 3

Рецензии

  • Аватар пользователя
    varvarra18 июня 2023 г.

    Наши (наші).

    Действие пьесы разворачивается в декабре 1918 года в одном из киевских дачных посёлков. Киев окружён украинской республиканской армией. На столбах, на окнах и стенах домов висят тысячи листовок: «К оружию! к оружию!.. Спасайте родину!».
    Герои-мужчины из тех, кто не хочет воевать ни за гетмана, ни за Петлюру: Корецкий притворяется больным и укладывается в постель, а студент-квартирант прячется в своей комнате. Совсем иначе ведут себя женщины - жена и сестра Корецкого. Им неприятна мужская трусость и пассивность, они спешат в гущу событий, готовы помогать раненым или развлекать офицеров. Вот только ветер дует изменчивый - как определиться и не прогадать? Кстати, гадание на картах - одно из средств (знать бы, какой масти Петлюра). Тут уже и не понимаешь, что хуже: быть пассивным и укрываться или менять язык и убеждения дважды на дню.


    Коломієць (єхидно). Так що це вже, панно Лізо? — «Долой украинцев и да здравствуют добровольцы?»…
    Панна Ліза (швидко повертає в його бік голову і, побачивши його, змовкає; перегодя суворо). І то люди, і то люди — помагати треба усім страждущим.

    Перемены претерпевает не только политическое положение в городе, самая яркая демонстрация изменений в квартире Корецких: переодеваются женщины, искажается язык, меняются песни. Вот на смену «На солнце оружьем сверкая, при звуках лихих трубачей, по улице пыль подымая...» приходит: «Ще не вмерла Україна, і сила, і воля! Ще нам, браття молодії...». Достаётся и портрету Тараса Шевченка, его то снимают со стены, пряча под кроватью, то украшают лентами, цветами, рушниками.
    В комментариях говорится, что пьеса о политических перевёртышах и названа комедией. Когда Корецкий говорит в своё оправдание: «Що ж — я малорос і потому маю «полное право» коли схочу українцем зробитися», то это звучит горько. Что за нация такая малороссы, что некуда нам, бедным, и приткнуться? И сто лет спустя вопрос остаётся открытым.


    Корецький. Та цить… це мабуть наші…
    Пані Корецька. Та які ж наші? Які наші, українці, чи гетьманці?
    Читать далее
    52
    158
  • Аватар пользователя
    sireniti21 июля 2023 г.

    Повій вітре, повій буйний…

    Здається мені, що вітер віє завжди в правильному напрямку, то людям вічно не догодиш. Вірніше, люди стараються шукати місце, де дме найменше, щоб спокійніше було, щоб, як говориться, менше проблем. Та вітер дме, дме в різні сторони. Хтось змиряється, хтось пробується боротись, а більшість підлаштовується.

    Пʼєса С. Васильченка якраз про таких ось пристосуванців, подружжя Корецьких, і їхнє оточення.
    1918 рік. Київ в оточенні української республіканської арміі. Час буремний і важкий. Влада міняється, швидше ніж люди встигають звикати. За кого воювати? Кого підтримувати? Як не помилитися? На чию сторону стати - гетьмана, чи Петлюри. Тут важливо правильно визначитися, не прогадати. Але ж як вгадати? Чтокать и какать, чи квітчати вишиваним рушником портрет Тараса Шевченка.
    Чоловік пані Корецької старанно прикидається хворим, а от сама вона разом з його сестрою розвивають бурну діяльність, «помагають усім страждущим» в шпиталі («Долой украинцев и да здравствуют добровольцы?»…)
    Жінки метушаться, заграють з офіцерами. Розпашілі обличчя сповнені якихось мрій і бажань… На що надіються? Що почнеться намріяна романтика? Вечори, бали, танці…
    Але ж вітер…
    І ось в Києві вже Петлюра. І у відчаї Корецька:


    Корецький. Та цить… це мабуть наші…
    Пані Корецька. Та які ж наші? Які наші, українці, чи гетьманці?

    Ось так от. Таким корецьким завжди буде добре при будь-якій владі, адже вони вміють пристосовуватись. І не зрозуміти їм, недолугим, що наші, то наші - Українці!

    Читать далее
    32
    174
Все рецензии

Подборки с этой книгой

Все подборки