Requiem for a Dream

На людей не можна покладатися, бо рано чи пізно вони кинуться на тебе або просто зникнуть і лишать тебе самого.

Хай яка гарна зовнішність, у людини є внутрішній світ, є почуття й потреби, які не задовольнити простими словами.

Есть что-то в героине, что делает сигаретный дым таким офигенно вкусным.

Не кошерно все это, совсем не кошерно.

Инстинктивно она приготовилась, что сейчас будет реклама, даже до того, как звук телевизора стал громче, а изображение ярче.)

И так они сидели, расслабившись, слушая музыку, обсуждая планы на будущее, и героин продолжал путешествовать по их крови, нашептывая сладкие сны каждой клеточке их тел.

А что за диета? Яйцо и грейпфрут. Ай вей. Я как-то через такое прошла. Удачи тебе, куколка. Да все не так плохо. И сколько ты уже на ней? Целый день. Целый день? Сейчас только час дня. Ну и что?

Гадаю, це одна з проблем сучасного світу — ніхто не знає, ким є. Усі носяться і шукають якоїсь ідентичності або намагаються начепити на себе чужу, тільки не знають як. Вони справді думають, що знають, хто такі, але хто вони насправді?

Нема нічого гіршого за безкультурного варвара з претензіями.

Тобто, яка користь від слів, якщо за ними нема почуття? Тоді це просто слова. Я так само можу подивитися на картину і сказати, ти прекрасна. Що це значитиме для картини? Але я не картина. Я не двовимірна. Я особистість.