О 4:48 ранку Абі прокидається від телефонного дзвінка. Телефонують з лікарні, де у реанімації лежить її донька Олівія, підключена до апаратів забезпечення життєдіяльності. Дівчина впала з мосту і її мозок непоправно ушкоджений. Але навіть стати донором органів дівчина не може, бо вона… вагітна. Абі про це не знала, хоча з дочкою в них довірчі стосунки. А ще Абі бачить характерні синці на зап’ястках дочки і підозрює, що Олівія могла впасти не сама, а їй могли допомогти. Але хто? Олівію всі любили. Чи не всі? Вважаючи цей випадок нещасним, поліція не надто квапиться провадити розслідування. Тоді дізнатися, що сталося тієї ночі із дочкою береться сама Абі.
Дебютний роман, сповнений кліше, невиразної мови та нестиковок.
Абі, виховуючи дочку одна, намагається всіляко її захистити, але здебільшого це виливається у неусипний контроль всього життя 16-річної дівчини. Вчиться вона добре, але повсякчас переживає про четвірки, які засмутять матір. На словах Абі вважає, що це не погано, але контролює виконання домашніх завдань(!) і несвідомо тисне на дочку, нагадуючи про майбутнє. Дівчина має телефонувати матері у певні часи і, якщо спізниться на кілька хвилин, та починає телефонувати у паніці. А тепер повернімося на початок: дзвінок розбудив Ебігейл о 4:48. Останній раз вона бачила дочку на сусідському барбекю, а сама пішла раніше за неї. І як, з її патологічним контролем, вона спокійно заснула??
Будучі впевненою, що дочку зіштовхнули із мосту, і натхнена знайти винуватця, матуся лише за 4 тижні згадує про доччин телефон! Точніше, вона його випадково(!) знаходить у її кімнаті. Я спочатку подумала, що може то одруківка, але далі по тексту мова йшла про «майже місяць», то ж виходить, що саме так і мало бути за сюжетом. Але як? ЯК?!! Знаходить вона його акурат перед візитом детективів. А після їх візиту у туалетному смітнику знаходить і використаний тест на вагітність. Чотири тижні, Карл!! Детективи йдуть до лікарні, щоб підтвердити наявність синців, про які повідомила Абі. Синці. 4 тижні. У вас ще лишаються синці через стільки часу??
Ебігейл сказала Олівії, що її батько загинув у автокатастрофі ще до її народження. Вона не вигадала нічого кращого аніж видати фото власного батька за батька дівчини. А тепер питання: вони що, взагалі про сім’ю не розмовляли? Ну, так, мати Ебігейл вкоротила собі віку, коли тій було 10 років. Болюча тема. Але де батьки матері? Батьки батька? Щось я не второпала, чи авторка просто вирішила опустити ці моменти.
Ебігейл не викликала в мене співчуття. Ані у юності, ані у дорослому віці. Взагалі якийсь персонаж вийшов емоційно не стійкий. Вона не довіряє людям, ні з ким не дружить, не спілкується (окрім сестри Сари), не теревенить і не «п’є каву» із іншими мамцями, але при цьому хоче бути потрібною. На щорічних барбекю (тих самих) вона тримається від усіх осторонь, але потім звинувачує хазяїв, що ті приховали від неї відносили сина із Олівією, бо ж «вона їм довіряла, а вони зрадили». Якого дідька?
Олівія не менш незрозуміла за матір, але тут хоча б можна пояснити це підлітковим віком, коли хитає з однієї крайності в іншу. То вона поважає матір за те, що та всі сили поклала на її виховання та успіх. То їй все набридло, ця опіка, ці вимоги. То вона вважає її брехухою, що не розказала правди про батька. То все правильно та зробила, бо батько гівнюк. То вона пишається своїми досягненнями та мріє про університет, то хоче просто взяти рюкзака та поїхати дивитися на світ. То вона така правильна і не може зустрічатися з іншим, будучі у стосунках, то фіг із ним, бо ж я тепер кохаю. То найкраща подруга Медіссон, єдина кому вона може звіритися, то Медіссон поверхнева сучка. Ну, якось так.
І всі всім брешуть! На постійній основі! Звісно, це не може не призвести до біди. І так воно і стається.
Кілька моментів із фіналу. - Олівії роблять кесарів розтин, але таке враження, що її шматує різник-маніяк: щось плюхається (так і написано!) на підлогу, калюжі крові, в яких топчуться лікарі, руки докторки по лікті у животі… Авторка хоч раз бачила (чи хоча б дізнавалася) як це робиться? - латте – це міцна кава? - детектив називає Абі не тільки ім’я можливого відправника гидких фото, а і його адресу. Більше того, вона дозволяє Абі самій з ним говорити(!) - Олівію відімкнули від ШВЛ, просто витягнувши той із розетки. Серйозно?! Ну, ок, але про який «останній вдих» тоді мова, коли в горлянці трубка? - мала Зої у слінгу крутиться і махає рученятками… Мабуть я знаю якісь інші слінги…
До перекладу теж можна пристібатися. Починаючи із «Абі» у назвах глав, до «Ебі» у анотації та «Ебігейл» у повному імені. «Передати куті меду» - фразеологізм гарний, але не завжди доречний. Двічі він стрівся на сторінках, але, наприклад, у ситуації, коли Олівія сидить на поруччі мосту, Дерек дуже за неї переймається і просить злізти, а вона вилазить на самий край і дражниться, краще було б вжити щось інше, а не «я, мабуть, передала куті меду». «Перебрати міру», «переборщити», «перехопити через край» мені здається було б доречніше.
6 понравилось
