
Рама красива...
Очікував "Безцінного" з двох причин. Перша- вирішити остаточно чи подобаються детективи Мілошевського. Друга- дивна докора критиків ніби то за надмірну заглибленість у мистецтво. А його я полюбляю ( живопис- особливо), тож увага тільки зросла. Початок - на п'ять зірок. Невеликі, але яскраві портрети героїв, цікаві характеристики їх вмінь, натяки на історії в минулому. "Сікося-накося" пішло з ІІІ частини. Сподівався - нове слово в жанрі: перебіг до шпигунства, до драми з хворобою та неадекватною поведінкою персонажів; пригоди із голівудських фільмів ( епізоди= моменти з детективу); філософські роздуми автора; описи їжі ( окрема подяка за схвалення українських страв); погоні із загрозою автотрощі; любов та еротика. Таке собі розширене ессе. Є опис героїні, яка вдягається до лижної прогулки. Термобілизна, светер, тощо. Отож роман такий. Багато чого, але муляє. Не дуже зручно. Ос танній абзац ( P.S)- ні впало, ні сіло. Для чого? Чи то начерк до майбутнього роману? Мені здається, що критики дорікали автору не за надмірний опис картин. За дивне ставлення до своєї країни? Ніби і болить за неї, а ніби- соромно? Чи то від портрета кумира одного з героїв. Хотілося б помилятися...































