Минимаркет

Уффф, роман закончился не трагично, как мне показалось из описания. А очень даже радостно, как я считаю.

Я боялась, что уйдя из комбини, ГГ потеряет смысл жизни и или совсем свихнётся, или покончит с собой. А всё блин нормально. Послала мерзкого Сираху (о, как он мне напомнил одного такого же высокого дистрофичного наглого типа из моего прошлого, бррр). Решила вернуться к тому, что ей доставляет удовольствие.

Книга напомнила "Просто вместе" Анны Гавальды. Её читала давно и очень плохо помню. Помню только, что там героиня работала на какой-то похожей низковалифицированной работе. Та героиня тоже показалась двинутой. Но в "Человеке-комбини" повествование от первого лица, поэтому хоть немного понимаешь, почему именно так ведёт себя героиня. Сочувствуешь ей.

Надо признаться, что всё прослушивание книги сопровождало лёгкое тошнотворное чувство. У меня такое всегда, когда соприкасаюсь с чем-то таким странным, настолько инаким.
Иногда чувство тошноты усиливалось, как в местах про "съесть птицу", "корм для парня-питомца", "может, нам начать спариваться" и т.п.

Но тем не менее было очень интересно слушать!

Что мне показалось странным. Почему работа в комбини называется подработкой. Трудности перевода? Другой культурный контекст? Ну даже если все в комбини подрабатывают, то 18 лет подряд это уж всяко работа, а не подработка.

Вообще, странно. ГГ должна быть очень ценным работником. Она знает всю подноготную комбини, не просто поверхностно выполняет обязанности, а разбирается во всех тонкостях. Она прекрасный мерчендайзер, товаровед и пр. и пр. Мне кажется, с таким опытом вполне можно претендовать на повышение хотя бы в рамках одного магазина - заведующая, тренер для новеньких, например. Или даже проверяющая.

Может, когда она будет снова искать работу в комбини, её опыт оценят по достоинству. Главное, чтобы она не начала на собеседовании вещать о том, что она человек-комбини, она рождена, чтобы слышать голос комбини, магазин вещает её устами,  а она лишь передаёт его высшую волю

"Дівчина з крамнички" Саяка Мурата -
Чуттєва гарна історія про дівчину, жінку, що мала певні особливості та по своєму розуміла світ навколо.
Вона все життя працює в крамниці необхідних товарів, дуже відповідально ставитися до роботи, для неї це можливість бути нормальною, бути частиною суспільства, тут зрозумілі всі правила та вимоги і вона це любить та не уявляє свого життя без цього магазину.

Тільки для інших людей вона здається дивною: 18 років працювати на тимчасовій роботі на пів дня (в Японії з 8 до 17 це пів дня і тимчасова робота, як я зрозуміла), Чому не знайти нормальну роботу?
Не мати чоловіка, чому не виходить заміж?
Чому не підпорядковується загальним нормам суспільства?
І всім цікаво та хочеться її виправити!

Але чи це дійсно потрібно?

В кожної людини своє розуміння щастя та очікування від життя, а коли ще є певні незначні відхилення, то тим паче!

От подобається їй там працювати, то й залиште її в спокої, раз це в неї виходить так добре, раз в інших галузях вона не може себе проявити! Треба взагалі радіти, що вона найшла працю до душі й так самовіддано до неї відноситься!

Інша справа, коли людина взагалі не хоче нічого робити, лінується і тільки на все нарікає, яка не прагне стати кращою, а лиш шукає власної вигоди, як другий ГГ, з яким довелося зустрітися Кейко.

З ним вона хотіла побудувати сім'ю, щоб інші люди від неї відчепились, але в результаті (і слава богу), зрозуміла, що це їй не потрібно, їй байдуже думка оточуючих, їй важливо, щоб на полицях магазинів був порядок, щоб за день виконувався план продаж акційних товарів, щоб її крамниця була задоволена! Адже вона належала крамниці, жила заради неї і тут почувалася щасливою!

Книга дуже явно показує як суспільство насаджує свої умови та порядок, і ти або підпорядковуєшся йому, або йдеш проти системи і вона тебе викидає як непотрібну, хибну, зламану деталь цього великого механізму.
Можливо тому всі ми так хочемо бути частиною суспільства, щоб не залишитися на самоті, або навпаки не хочемо, коли бачимо як все працює насправді..

Читається легко, цікаво і вимагає задуматися...

Тут би ще хотілося багато чого сказати, але краще прочитати книгу, не пожалкуєте...