Бойцовский клуб

Где бы я ни был — всюду я завожу маленькие дружбы с людьми, сидящими рядом со мной от Бостона до Сан-Диего до Детройта

никогда не забывай, что между изобретением мыла и человеческими жертвоприношениями существует связь

Какая нелепица, в доме полно специи, а еды нет

Ти робиш те, чого тебе навчили, ото й усього. Смикаєш за важіль. Тиснеш кнопку. Не усвідомлюючи насправді анічогісінько з того, що робиш.

Лише в смерті отримуємо ми власні імена, адже лише в смерті ми припиняємо бути частиною боротьби. В смерті ми стаємо героями.

Мерці в землі є всюди, треба тільки знати, де копати.

— Переробка відходів і обмеження швидкості — це повна дурня, — сказав Тайлер. — Це все — ніби кидати курити на смертному ложі.

Протягом тисяч років людські істоти загиджували й засирали цю планету, а тепер історія хоче, щоб я за всіма прибирав. Мені треба вимивати бляшанки з-під супу й здавати їх на переробку. І рахувати кожну краплю моторного мастила, яке я заливаю у двигун своєї машини.
Я повинен оплачувати рахунок за ядерні відходи, закопані цистерни з пальним, захоронення токсичних нечистот, нагромаджених одним з попередніх поколінь до мого народження.

Ми багато чого не хочемо знати про людей, яких любимо.

Помилки будуть траплятись, і, можливо, найголовніше тут — не забути про решту своєї істоти, якщо з її невеличкою частинкою може статися щось погане.

Лише тоді, коли втратиш усе, що маєш, — каже Тайлер, — можеш робити все, що хочеш.

Якщо злякаєшся, відступиш, перш ніж дійдеш до краю, ти ніколи не досягнеш успіху, — каже Тайлер.

Як запхав собі в дупу пір’я, — каже Тайлер, — то ще не значить, що став півником.

Ні, кажу я, все нормально.
Притули мені до скроні пістолет і розфарбуй стіни моїми мізками.

Часом ти щось робиш і пошиваєшся в дурні. А часом чогось не робиш і теж пошиваєшся в дурні.

Мій батько ніколи не ходив до коледжу, тож було страшенно важливо, щоб туди ходив я. Закінчивши коледж, я зателефонував йому по міжміському і спитався, що далі.
Батько не знав.

Нема нічого непорушного. Навіть «Мона Ліза» розпадається на порох.

Перше правило бійцівського клубу — не говорити про бійцівський клуб.

Нехай я ніколи не буду завершеним.
Нехай я ніколи не буду задоволеним.
Нехай я ніколи не буду досконалим.
Визволи мене, Тайлере, від досконалості.

Життя її було позбавлене сенсу, бо ж вона не мала з чим його порівняти. А тепер вона знає, що таке смерть. Вона бачить утрати, біль і страждання тих, хто при смерті. Вона бачить їхній плач і дрож, їхній жах і покуту. Тепер, коли вона знає, куди ми всі прямуємо, Марла насолоджується кожною миттю свого життя.