Моцарт 2.0

Ти не повинен думати, з якої ноти починати, коли настане час для імпровізації, — вчив трирічного Моцарта батько

Ніхто не знає, чому з нами стаються халепи. Таке враження, що одні люди самі їх притягують, а інших вони оминають стороною. Когось доля береже, а когось б’є нещадно. Когось коли поцілує, а комусь дасть копняка. Але ніщо у світі не відбувається без балансу, і навіть якщо життя кидає тебе в ополонку, воно завжди слідом за тобою кине й мотузку. Головне вчасно її побачити і вхопити

Добрі друзі - як повітря чи вода. Коли вони поруч, ми сприймаємо їх як належне, часто навіть не помічаємо. Ну є то й є. Від них можна відмахнутись - мовляв, не зараз, не на часі, потім. Про них можна ненароком забути, схаменутись і одразу заспокоїтись - бо де ж вони дінуться? І тільки тоді, як друзі раптом зникають, стає дуже боляче. Особливо гостро відчуваєш порожнечу й біль - наче як од вибитого зуба.

Небезпека примушує зробити крок їй назустріч, а невідоме притягує тим, що може бути небезпечним. Знайомі відчуття? Чому всупереч інстинктам самозбереження ми деколи робимо те, що насправді робити не дуже й розсудливо? Питання, на яке дуже тяжко знайти відповідь

...ничто в мире не происходит без баланса, и даже если жизнь бросает тебя в прорубь, она всегда вслед за тобой бросит и веревку. Главное вовремя ее увидеть и ухватить.

Жизнь почему-то устроена так, что всегда кто один жертвует чем-то ради другого. И не всегда тот, ради кого жертвуют, это оценивает.

Если все упрямо видят в тебе кого угодно, только не ... тебя самого, может случиться так, что и ты со временем забудешь, кто ты

Попри все, вона любила це місто, яке принесло їй більше болю, ніж радості. Любила цей гамірний і вічно заклопотанний Мангеттен, любила цей Нью-Йорк, який ніколи не спить, у якому всім на тебе байдуже, але в якому ніхто не покине тебе на вулиці, якщо раптом тобі стане погано.

《Коли всі вперто бачать у тобі кого завгодно, тільки не тебе самого, може статися так, що з часом ти забудеш, хто ти.》