Останній потяг до Стамбула

Дуже неоднозначні враження від цієї книжки: начебто і тема цікава, але гармонії між любовною та історичною складовою не вийшло. Крім того, текст дуже нерівний стилістично, слабкий як на письменницю і сценаристку. Майже все викладено доволі сухою мовою: порівнянь, епітетів, описів дуже мало, діалоги посередні. Але зустрічаються місця, особливо глава про Давида Руссо, номер 3233, які і написані живо, і емоції викликають сильні. Ніби писала інша людина. Винити в цьому авторку чи перекладачку – не знаю. А от в чому я б присікалася до перекладачки, то це до «якраз» від якого око сіпалося, «психа» в описі Гітлера та до «словесного проносу» в описі одного з героїв. В романі з претензією на історичність, щось мені підказує, такі вирази не є недоречними, а останній взагалі не для книжки.

Айше Кулін змальовує майже два роки з життя двох сестер старшої Сабіхи та молодшої Сельви. Батько-дипломат намагається виховати їх для сучасного світу: дівчата навчаються у найліпшій школі, вільно володіють французькою. Але світ Турції середини 20 століття той саме патріархальний та замкнений на мусульманських традиціях. Сабіха виходить заміж за молодого дипломата Маджита, турка та мусульманина - батьки щасливі та задоволені. А от молодша, улюблениця батька, надто захопилася його прогресивними ідеями (як виявилося, тільки словесними) та вирішує піти наперекір, одружуючись із Рафо (Рафаелем), турком, але євреєм. Неважливо, що Альфандарі – поважна родина лікарів. Головне – вони не мусульмани. Цього шлюбу не приймає ані родина Сельви, ані родина Рафо, тому молоді вирішують знайти своє щастя у Франції і вирушають до Парижу. А на дворі 1941 рік… Париж, як і вся Франція, поступово перестає бути безпечним для молодої сім’ї. І навіть переїзд на південь надовго не рятує. Треба їхати з країни, інакше ніхто не скаже чи переживуть вони наступний рік…

Багато уваги в романі приділено діяльності турецьких дипломатів, одним з яких є чоловік Сабіхи – Маджит. Турція у WWІІ балансувала між силами супротивників, намагаючись зберігати нейтралітет. У Франції дипломатам треба діяти рішуче аби врятувати своїх співгромадян-євреїв.

Враховуючи те, що книга написана, спираючись на спогади дипломатів (про авторка каже у «Подяках»), читала її з цікавістю, як погляд «з іншого боку». І на нейтральну оцінку саме цей факт враження і вивів. А от поки писала відгук, майнула мені думка, що оскільки авторка – сценаристка, то ця книга більше підходить під серіал: неглибокий текст, який «заграє» завдяки акторам та декораціям, стрибки від однієї групи героїв до іншої, любовні пригоди, екшн.

Это произведение попалось мне в руки первым, после того, как я оказалась на территории Турции, и начала приспосабливаться к жизни на новом месте. И хорошо, что попалось: после прочтения книги, основанной на достоверных фактах, я невольно прониклась уважением к стране, к людям, которые рисковали своей жизнью, своим благополучием, спасая людей из оккупированного Парижа.

С момента прочтения этой книги прошло уже несколько лет, и я, конечно, подзабыла все тонкости сюжета. Это рассказ о жизни двух сестер в период Второй Мировой Войны. Одна из сестер вышла замуж за высокопоставленного чиновника и поэтому оказалась в самой гуще политических событий, происходивших в Турции в течение Второй Мировой Войны. Как известно, наученная горьким опытом Первой Мировой, Турция сохраняла нейтралитет во втором мировом конфликте, однако, ей с трудом удавалось оставаться в стороне от происходящих в Европе событий: стратегическое положение Турции на карте привело к тому, что воюющие лагеря постоянно старались перетянуть это государство на свою сторону. Вторая сестра пошла против воли семьи, вышла замуж за еврея и попыталась построить свое семейное счастье в Париже. Здесь ей приходится нелегко: постоянный страх за мужа и ребенка, попытки спасти знакомых и друзей, организация побега в Стамбул.

Отдельной частью этого произведения является рассказ о деятельности работников турецкого посольства в Париже. Благодаря их усилиям с помощью поддельных документов из Европы в Турцию удается вывезти несколько сотен или даже тысяч евреев. Замечательное произведение, которое перекликается по своей теме с "Списком Шиндлера" Томаса Кенэлли . В нем есть место и рассказу о войне, и рассказу о любви, и турецкому колориту.

История молодой турецкой девушки из знатной семьи, которая без разрешения отца вышла замуж за еврея. Покинув Турцию они пытаются построить своё счастье в Париже, но с приходом фашистов во Францию, им приходится бежать. В 1943 году они отправляются в долгий и опасный путь через всю Европу.
Так как я очень трепетно отношусь к теме ВОВ, то с удовольствием прочла эту книгу. Не знаю насколько правдив сюжет, но книга понравилась. Сюжет завязан в основном на противоборстве двух культур и еврейском вопросе. Переживаешь за каждого, и страшно думать, что до конца войны ещё осталось 2 долгих года.

Чудова історія, яка мені дуже сподобалась. Легко та швидко читається,  я все думала чому) а потім згадала,  шо авторка пише для серіалів, тож текст цілковито в притаманній серіалам манері поєднання і викладання подій.  Де є і любов, і політика, і багато розмов, багато дійових осіб, страх, напруження, проблеми у шлюбі тощо. Глибиною текст не занурює, але читати варто, бо цікава історія і якась занадто красива картинка Туреччини і її громадян. Думка, що переслідувала впродовж роману, як ми всі пов'язані одним із одним, навіть коли не знайомі особисто. Наші дії і думки перетинаються у просторі, і можливо, твоя допомога сьогодні малознайомій людині, пришвидчить твоє особисте щастя зовсім неочікуванним шляхом. Тобто авторка, переконана, що добро перемагає, а добрі дії винагороджуються. Можливо в цьому якась казковість, а не реальність життя ...