And the Birds Rained Down

Исключительно интересное произведение.
Сюжет повествует нам о женщине-фотографе, которая собирает информацию о страшнейших событиях, произошедших в начале 20 века. А конкретно о больших пожарах, забравших много невинных жизней, и о людях, которые их пережили. У нее уже достаточно много материала, и можно было бы уже и выставку организовать. Но этой великой коллекции человеческих судеб и подвигов не хватает жемчужины. Этой самой жемчужиной становится человек-легенда, некий Эд или Тэд Бойчук, который спас много жизней и практически ослеп во время своего путешествия. На момент пожаров ему было около 14-15 лет, он работал в соседнем городке, когда узнал, что пылает его деревенька и ферма родителей. Бросив все он мчит туда, но не успевает, с тех пор и начинаются загадочные события... За ним следуют многие, но никто не может его найти, догнать, поговорить. Он просто исчезает и все. А нашей фотографу удается выйти на след загадочного героя, так она попадает в особенный отель, а потом и в особое селение, которого просто нету на карте и почти ни единая душа не знает о нем. Там живут люди с особенными именами и не простыми судьбами, которые знают больше, чем могут рассказать. Там же она находит и Тэда/Эда. Правда, она опоздала. Совсем чуть-чуть...
Но. Она расскажет историю его жизни, любви, организует выставку и еще кое что, но об этом уже более детально в книге.)
Мне понравилась завязка, интрига, непредсказуемая развязка. Я восхищаюсь героями. Сняла балл за напряжную диалектологию в тексте. Меня безумно бесит, когда автор начинает злоупотреблять разнообразными словечками - диалектизмами в произведении, ибо я имею отношение к филологии и в курсе, что "смух" - это мех, в книге шерсть. Но есть ведь и те, кто просто ради удовольствия взяли книгу в руки и не знают, что это, а гуглить лень, а сносок нет, и что? А там такие слова практически через одно. Нынешнего времени не все толком литературный язык знают (стыд и позор, но факт), а тут такое... Словом, этот факт меня крепко разочаровал, а в остальном книга просто перфектная.)
Потому советую к прочтению всем желающим и любителям романтики.)
Ярких эмоций!)

Дуже незвичайна книга. Загадкова, як і назва її, і обкладинка.
Як то- дощило птахами? Чи можливо таке?
На жаль, так. Бо за такою красивою назвою криється страшна трагедія.
Трагедія, яка навіть через десятки років не дає про себе забути. І вплинула вона не тільки на тих, хто її пережив, але і на тих, хто зацікавився тими страшними Великими Пожогами.
Одна з них- безіменний фотограф, яка згодом обзаведеться красивим ім´ям, Анж-Еме,що його їй придумає нежданна подруга.
А поки що пошуки Теда, чи Еда, чи Едварда Бойчука — ім'я варіювалося, та прізвище зоставалося незмінним, одного з останніх, хто вижив після Великих Пожогів, приводять ії до лісу, де мешкають ті, хто зрікся звичного життя і вирішив довіритися долі і примхам природи.
Щоб забути, згадати, розтанути у небутті, чи обрати нову дорогу. У кожного свої причини.
Але ж, так вже вийшло - «легенда пожежі у Метісоні перейшла до інших світів.»
Зате він залишив після себе спадщину. І фотографу прийдеться щось робити з цим, адже на цю спадщину ніхто не прететендує.
А це сотні картин. Історія Пожогів від очевидця. Історя болю, горя, кохання.

Це навіть не опис сюжету. І ні в якому разі не спойлер. До речі, книги, подібні цій, важко проспойлерити. Через те вони часто потрапляють в «улюблені».
Це просто нарис, мазок, легкий натяк.

Книга багатогранна, масштабна навіть, як на 160 сторінок.
Трохи відверта, підозріваю не всім сподобається. Адже чистою і світлою ми звикли вважати кохання в юному віці. А що як воно забарилось на років десь вісімдесят?… І таке буває.
Вона не повчає, просто самі по собі робляться висновки:

• Радіти кожному прожитому дню, кожній дрібничці.
• Шукати і знаходити, втрачати, але вірити в краще.
• Надіятись і мріяти не пізно ніколи.
• Бути собою- це так просто. Кохати- це так природньо.

  Навіть після самих важких втрат людина піднімається і йде далі. Життя триває, незважаючи ні на що. Колись Теду довелося пройти через це. Тепер фотографу прийдеться змиритися з несподіваною звісткою.

На русском.

Очень необычная книга. Загадочная, как и название ее, и обложка.
Как это- дождило птицами? Возможно ли такое?
К сожалению, да. Потому что за таким красивым названием кроется страшная трагедия.
Трагедия, которая даже через десятки лет не дает о себе забыть. И повлияла она не только на тех, кто ее пережил, но и на тех, кто заинтересовался теми страшными Большими Пожарами.
Одна из них- безымянный фотограф, которая впоследствии обзаведется красивым именем - Анж-Еме, что его ей придумает нежданная подруга.
А пока что поиски Теда, или Эда, или Эдварда Бойчука - имя варьировалось, а фамилия оставалась неизменной одного из последних, кто выжил после Больших Пожаров, приводят её к лесу, где проживают те, кто отрёкся от привычной жизни и решил довериться судьбе и прихотям природы.
Чтобы забыть, вспомнить, растаять в небытии, или избрать новую дорогу. У каждого свои причины.
Но, так уже вышло - "легенда пожара в Метисоне перешёл к другим мирам".
Зато он оставил после себя наследство. И фотографу придется что-то делать с ведь на это наследство никто не прететендует.
А это сотни картин. История Пожаров от очевидца. Историч боли, горя и любви.

Это даже не описание сюжета. И ни в коем случае не спойлер. Кстати, книги, подобные этой, трудно проспойлерить. Через это они часто попадают в "любимые".
Это просто очерк, мазок, лёгкий намек.

Книга многогранна, масштабна даже, как на 160 страниц.
Немного откровенная, подозреваю не всем понравится. Ведь чистой и светлой мы привыкли считать любовь в юном возрасте. А что как она заблудилась на лет где-то восемьдесят?… И такое бывает.
Она не поучает, просто сами по себе делаются выводы:

• Радоваться каждому прожитому дню, каждой безделушке.
• Искать и находить, терять, но верить в лучшее.
• Надеяться и мечтать не поздно никогда.
• Быть собой- это так просто. Любить- это так естественно.

  Даже после самих тяжелых потерь человек поднимается и идет дальше. Жизнь продолжается, невзирая ни на что. Когда-то Теду пришлось пройти через это. Теперь фотографу придется смириться с неожиданным известием.

• І смерть.

  Чомусь я була переконана, що ця книга - триллер (увела в оману обкладинка), і певною мірою вгадала. Книга дійсно напружена, попри те, що нічого особливого не відбувається; те, про що йдеться, сталося давно, але й тепер минуле продовжує впливати на сьогодення героїв. Вони втекли, заховалися від інших, від людської цікавості та байдужості, проте від себе ж не втечеш. І вилазить то все у картинах Еда чи в снах і безсонні Марі-Денеж.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

• И смерть.

  Почему-то я была убеждена, что эта книга - триллер (ввела в заблуждение обложка), и в определенной степени угадала. Книга действительно напряженная, несмотря на то, что ничего особенного не происходит; то, о чем идет речь, случилось давно, но и теперь прошлое продолжает влиять на настоящее героев. Они убежали, спрятались от других, от человеческого любопытства и безразличия, однако от себя же не убежишь. И вылезает это все в картинах Эда или в снах и бессоннице Мари-Денеж.

Доволі оригінальна книга. Спочатку коли починаєш читати, то дивуєшся. Адже в книзі прослідковується свій стиль, але до нього швидко звикаєш.

Обкладинка спочатку дивує, але зрозумівши зміст книги – вже не дивуєшся.

Якщо писати про подію, то лише так, як Жослін Сосьє – з своєю манерою, з оригінальним сюжетом, з поєднанням ліній і з цікавими персонажами.

Однозначно - ВІРЮ!

І кінець мене задовільнив. Не розчарувалася зовсім!

Так, книга починається з історії дівчини фотографа, яка робить репортажі – фото - колажі з обличчями старших людей. Попередньою її клієнткою – оповідачкою була дама 102 роки (так сама сказала). От і почувши від ще інших людей про дідуся, що живе в лісі – якого всі бачили, ДУЖЕ давно – відправляється на пошуки. Там вона знайде те, чого й не шукала. :)

А ще окремою лінією авторка розповідає про трьох друзів, що оселилися подалі гамірного міста – Чарлі, Том та Тед(Ед) – в лісовій тиші.

От такий початок, а далі – закручено так, що буде Цікаво читати. Ніби 160 сторінок – а написано дуже Вишукано. Якось по –іншому, чим інші книги. Просто певно в цю книгу авторка вклала душу. Принаймі, мені так здалося.

Порада: її варто читати! :)

П.С. БРАВО автору та видавництву!

В цієї історії неймовірне все - загадкова обкладинка, на якій не зрозуміло чи то біжать до тебе чи втікають від, чудовий переклад, яким вчитуєшся і насолоджуєшся (саме видавництво «Видавництво Анетти Антоненко» моє улюблене по перекладам), а ще неймовірна назва, що відразу інтригує - ну що воно за дощі такі, ті що з птахів?
Фотограф без імені і долі розшукує останніх свідків спустошливих пожеж в канадських лісах початку ХХ століття. Ця жінка сама, мов з інших світів - дивна і дика, в історіях людей, що прожили вже життя і бачили біду вона хоче віднайти і смисл свого життя.

Старі, що втратили одного дня все живуть подалі від інших. І чи ж не щасливі вони?

• Свобода - це коли можеш обрати собі життя.
• І смерть.

Життя людькі стрімко згорають, як колись горіли ліси. Та згораючи сам можна зігріти інших. А ще ніколи не пізно почати жити спочатку. І нехай це будуть кілька годин, днів , тижнів - не важливо, головне колір, яким будуть зафарбовані ці миті.
І, зрештою, кожен отримує саме те, чого прагнув і на що заслужив.